Ще раз про компетентісний і конвенційний методи навчання

освіти

Михайло Траф’як для Нового Шляху Торонто.

Газета “Новий шлях” досить часто надає свої сторінки для обговорення актуальних проблем суспільного життя як в Канаді, так і в Україні. Зокрема, в числі за 27 квітня цього року вміщено матеріали про реформування освіти в сучасній Україні. Промовистими є їх заголовки: “Основне у реформі – відійти від школи знань до компетентісної школи” і “Компетентісна школа шкодить суспільству”.

Нагадаю: компетентісний, компетентність (лат. competens, competentis – належний, відповідний) – поінформованість, обізнаність, авторитетність. Радник міністра освіти України Оксана Винницька вважає, що основне в реформі освіти в Україні – “відійти від школи знань, яка накопичує знання і факти, до компетентісної школи, яка виробляє вміння, що пізніше дозволять молодій людині розв’язувати проблеми і бути компетентною у суспільстві XXI сторіччя”. Також наголос робиться на тому, що учитель виступає тільки в ролі орієнтира, дає учням змогу самостійно знайти розв’язання проблеми (учні вчать самі себе), а не давати вказівку точного її виконання.

Конвенційний метод (очевидно, – від лат. Conventio – договір) – традиційний метод освіти, набуття різноманітних знань, вивчення фактів, дат, формул, доведень тощо. Дехто вважає, що цей метод багато століть люди використовують як найкращий спосіб навчання; що саме він створив нинішню цивілізацію і значно підняв середній рівень суспільства.

Щодо компетентісного методу іншу позицію займає професор математики з Університету Манітоби Robert Craigen. Він говорить, що у класифікації цілей навчання є два рівні. Механічні навички низького рівня, такі як запам’ятовування формул і фактів. І вищий рівень: формування таких навичок як уява, оригінальні розв’язки і творчість. На основі конкретних фактів професор показує, що дістатися до більш високих рівнів неможливо, не пройшовши нижчих рівнів, як не можна звести будинок без фундаменту.

Як на мене, опублікована у тому ж числі “Нового шляху” “Думка редактора” дещо гармонізує обидва підходи. Юрій Білінський погоджується з тим, що в українських школах справді викладають занадто багато, слід спростити програми і посилити увагу до формування навичок оригінального мислення і творчості. Разом з тим, він вважає, що “відходити від конвенційного методу навчання не можна”.

Реформування освіти в Україні відбувається в умовах кардинальних змін у світі. Людство вступило в епоху постіндустріального суспільства. Зокрема, постіндустріальна економіка орієнтується на сферу послуг в більшій мірі, ніж на виробництво товарів.

Відбувається четверта промислова революція: розвиток і злиття автоматизованого виробництва, обміну даних і виробничих технологій в єдину саморегульовану систему. Зменшується втручання людини у виробничий процес.

На початку 90-х років минулого століття створена Всесвітня мережа Інтернет, а з 2000-го року Інтернет входить до нашого повсякденного життя.

Врешті, діє фактор глобалізації у всіх сферах життя. Зокрема, різні міграції, виїзди на навчання. А це вимагає знання мов, географії, історії, культури, традицій країни проживання і навчання.

Не дивно, що в нових умовах народжується нове покоління, і в Україні теж. Соціологи називають його покоління Z (бо з 1965 року виділяють покоління X, а з 1983-го – покоління Y). Часом народження покоління Z найчастіше вважаються 1990-і – початок 2000-х років.

Це покоління пов’язують з користуванням такими речами як Інтернет в цілому, мобільними телефонами, SMS, та соціальними мережами, такими як Snapchat, Facebook, Twitter, Instagram. Цікаву характеристику поколінню Z дала Мішель Обама: це покоління “зроби сам”; воно не приймає “відшліфованого та упакованого знання”. Воно добре вмітиме фільтрувати, синтезувати та аналізувати інформацію. І не матиме проблем з вибором кар’єри, насамперед підприємницької.

Зростає роль не тільки школи, а й батьків. Вже тепер простежується тенденція, коли батьки працюють неповний робочий день або беруть роботу, з якою можна працювати вдома, для того, щоб більше часу виділяти на навчання і виховання дітей. Знаю в Торонто сім’ю українського походження, в якій дочка ще з десяти років виявила інтерес до математики. Батьки цілеспрямовано розвивали цей інтерес. В Торонто возили її до приватної школи з математики, а у Львові, під час літніх канікул, бабуся знайшла для неї репетитора. Нині дочка вчиться на другому курсі в Університеті Торонто на факультеті математики. Разом з тим два дні на тиждень працює в одному з банків. Отже, сама себе утримує.

Певно, що багато батьків прагнуть обмежити час користування дітьми різноманітними гаджетами. Так, зокрема, робив піонер ери IT-технологій, засновник компанії Apple Стів Джобс. Його діти не користувалися айпедом взагалі, а інші гаджети їм заборонялося використовувати вночі і у вихідні дні. Не втримаюсь від того, щоб не нагадати алегорію про те, як три яблука змінили світ: перше Єва дала Адамові, друге упало на голову Ньютону, а третє створив Стів Джобс.

Окрім Інтернету, вічним джерелом знань залишатимуться книги. Письменник Юрій Андрухович пише, що “читати в кайф – це одна з найдоступніших життєвих радостей і насолод”. А лауреат Нобелівської премії поет Йосип Бродський у своїй знаменитій промові перед випускниками Мічиганського Університету в 1988 році привернув їхню увагу до різноманітних словників: “Необхідно попросту придбати словник і читати його кожен день, а інколи – й книги віршів”.

Висновки на закінчення:
• Істотні зміни у всіх галузях життя вимагають нових підходів до освіти з основним акцентом на самонавчання і самореалізацію людини як у професійній діяльності, так і в усіх аспектах життя;
• Це не применшує того, що освічена людина мусить мати певний рівень знань з основних галузей наук. Як писав Лев Толстой, “справа не в тому, щоб знати багато, а в тому, щоб знати зі всього того, що можна знати, найнеобхідніше”;
• В нових умовах змінюється не лише роль учителя, а й значно зростає роль батьків у навчанні і вихованні своїх дітей.