Тетяна МакКой для Нового Шляху, Іллінойс.
Ще тоді, коли літаком чи поїздом в США служив обляпаний грязюкою критий віз, запряжений волами, був один чоловік, що переміряв тодішню Northwest Territory від Апалачів до ріки Міссісіпі збитими до крові босими ногами. Це був Джон Чапмен (1774-1845), відомий в історико-побутовому фольклорі Америки як Johnny “Appleseed” (Джонні “Яблуневе Насіння”). Починаючи від мультиків Діснея, його малюють рожевими барвами і часто – диваком. Носив буцімто олов‘яного казанка на голові; ходив як не босим, так в одному черевику, вимолював у небес прощення за комарів, обпалених над вогнищем…
Хоча насправді Джон Чапмен був садівником “від Бога”: і яблуні насаджував, і християнські засади проповідував – за вченням популярного тоді Емануеля Сведенборга. Саме в листуванні сведенборжців Англії й Америки, датованому 1817 роком, знайдено першу згадку про Джонні “Яблуневе Насіння”, їхнього місіонера й садівника. Перша ж публікація про нього в пресі (Harper’s Magazine, 1871) запізнилась на добрих п‘ятдесят років, що дало волю бурхливій фантазії “очевидців”. Сьогодні існує кілька історико-літературних досліджень цієї барвистої персоналії в Інтернеті. Але там, як ми знаємо, “хто тільки не пише”, а суть одіссеї Джонні “Яблуневе Насіння” на зорі ХІХ століття для багатьох ще залишається до кінця не збагнутою. Хоча яблуко, надкушене Джоном Чапменом два століття тому, і яблуко, “надкушене” Стівом Джобсом та Стівом Возняком сьогодні, має все той же терпкий присмак пробивної ідеї, новизни та ризику.
У ті далекі 1800-ті Америка Томаса Джефферсона, викупивши в наполеонівської Франції добрий шмат континенту поза рікою Міссісіпі (Луїзіанську територію, 1803), налаштувала до “Дикого Заходу” експедицію Луїса й Кларка. Жвавішає просування кордонів Штатів від Апалачів до Міссісіпі. Все більше людей прямує на захід. Ще з 1792 р. одна з впливових компаній, The Ohio Company of Associates, обіцяла за символічну ціну по сто акрів (40,5 га) землі на родину. Але перші поселенці часто не витримували труднощів і тікали. Тоді поставили умову: протягом трьох років посадити не менше півсотні яблунь і два десятки персикових дерев. Метикуватий Джон Чапмен, який уже мав досвід вирощування яблунь у Онтаріо та західній Пенсильванії, збагнув, що може добре прислужитися людям (що й сам Господь йому, християнину, велів), а заодно й грошей заробити. Дарма, що був з рідні “дядькові Сему”, а не мав за душею й копійки.
Це своєрідне рідство й справді існувало. Рано осиротілий Джон проводив багато часу на фермі родичів з Нью Гемпшира, до дочки яких, Бетсі, вчащав і згодом оженився на ній Сем Вільсон. Цей Сем згодом і стане мимовільним прообразом “дядька Сема”. Завівши власний бізнес, він постачав армію США м‘ясом, отож продані державі бочки з солониною були з штампом “U.S.”. Якийсь ревізор, перевіряючи фабрику Вільсона, знічев‘я запитав у сторожа, що оте “U.S.” означає. Той, не моргнувши оком, відповів: “Uncle Sam”, маючи на увазі власника бізнесу Сема Вільсона. Відтоді й стали уряд США й самі Штати ототожнювавати з “дядьком Семом”.
У Дж. Чапмена бізнес був набагато скромніший. І про що-що, а про “безвуглецевий простір планети” він навряд чи й думав тоді. Почав з того, що став спускати по течії Огайо-ріки насіння з-під сидрових пресів Пенсильванії. Так, ще в 1620-их колоніальна Америка надкусила яблуко: галони хмільного сидру служили замість валюти, а з яблук варили соуси й пюре зі спеціями, пекли пироги. Отож Джон покладав на яблуневі сади великі надії. Вибираючи підходящі для заселення місця (біля річок та струмків, лісових галявин), він, перш ніж кинути насіння в ґрунт тодішньої Огайо-території, став вирубувати й викорчовувати хащі…
У Канаді на цей момент тільки народився майбутній садівник Джордж Леслі, який не тільки заснує в 1845 р. знану по всій Канаді The Toronto Nurseries… Він вдихне в справу Дж. Чапмена ідею популяризації садівництва, залучивши пресу, політиків, знавців ландшафтної архітектури й фінансових донорів… У нашого ж Джонні поки що під рукою ні газет, ні залізничних колій, ні гучних ярмарків. Згодом він починає продавати саджанці по 6-7 центів за штуку і давати “за так” бідним. Знаходились у нього й гроші для людей. Навіть чоботи, подаровані йому кимось на порозі зими, віддав нужденнішим. Скуповував хворих та запущених коней і лікував їх. Рятував людей від індіанців, які воювали на боці Британії у так званій Другій війні США за незалежність (1812-1815), як було під Детройтом, скажімо, чи хоча б і неподалік від Менсфілда в Огайо: за ніч Дж. Чапмен подолав тридцять миль, щоб дістатися до військового гарнізону та привести солдат.
Джонні “Яблуневе Насіння” був не єдиним у своїй царині. Інші садівники займалися яблунями, прищеплюючи до сіянців гілки з бруньками престижних сортів. Яблука від них родили добрі й соковиті, а в Джонні з зерняток – одна “кислятина”… Але терпко-кислі плоди успішно переганялись на оцет, яким переселенці консервували м‘ясо, овочі та фрукти. А також це була відмінна сировина для хмільного сидру, без якого, в умовах тодішньої побутової антисанітарії, доводилося б скрутно. Історик Говард Мінс, наприклад, наголошує, що такий сидр “…був не менш важливим на обідньому столі, ніж м‘ясо та хліб”.
Однак ніхто з тодішніх садівників не досяг масштабів цього дивака з “хваткою” ділка, проповідника людських чеснот – у кобеняку з мішковини замість ряси. Дж. Чапмена, можливо, і не прийняли б сьогодні в партію “зелених” через вирубані дерева, але його місію в історії заселення дикої Америки важко переоцінити… Навіть якщо віскі (applejack) та хмільний сидр (hard cider) з його яблук і не вписувалися в “суху” Америку 1920-1933 років. Навіть якщо він і не поділяв би сучасного ставлення до комарів, які розповсюджують “зіку”… Навіть якщо і лягав спати з брудними п‘ятами, що не дуже-то й подобається нині тим, для кого гігієна важливіша від факту. Якось довелось мені читати, що в одній із шкіл поставили були пам‘ятник на постаменті, але “схаменулись”: занадто, мовляв, ексцентрична персоналія, щоб дітям її наслідувати… І напис – Johnny “Appleseed” – швиденько заліпили. Ось так, виявляється, можна переписати історію – одним “ляпом” з кельми.
Він же був сіячем не тільки яблунь, а й добра – у світі, повному злості й наживи. І цього досить, щоб пам‘ятати його. У мирі зі світом не тільки жив, а й помер. Трапиться це цілком несподівано, хоча на весну 1845-го – з фінансовими “паніками” 1819 та 1837 років за плечима – й волосся в чоловіка геть посивіло, й нехитрий бізнес витрясло. У середині березня нанесло мокрого снігу й холоду, і він, рятуючи свої сіянці, підхопив пневмонію. Після нього залишилися сестрі 1200 акрів саду (485 га) на околицях міста Форт Вейн в Індіані, але й ті з часом були випотрошені різними відомствами, що добивалися податків… 160 акрів яблуневого саду в графстві Ashland (Огайо) він втратив ще за життя, не оформивши вчасно папери.
Однак у цьому ж графстві, неподалік від містечка Саванна, ще й досі росте одна яблуня, посаджена Джоном у ранніх 1830-их. Вона, власне, вже втратила свій материнський стовбур, але вигнала з боків дочірні відростки, що плодоносять. Спеціалісти з American Forests беруть щепи з дерева, прирощують до сіянців і продають саджанці всім бажаючим. Тут же, в обійсті родини Роберта й Філліс Алжео, збережена й хатинка, в якій ночував колись Дж. Чапмен (він, до слова, і жив недалеко звідти, в Менсфілді).
Кожного вересня, коли дозрівають яблука, у Форт Вейні від 1974 р. присвячують йому фестивалі. Такого свята не побачиш ніде, воно збирає добру чверть мільйона бажаючих відчути смак епохи та вклонитися могилі легендарного “батька” американського яблука. Applejack Festival у Небрасці мало чим йому поступається, не кажучи про малі й великі “яблучні” свята Онтаріо, Пенсильванії, Мічигану, Огайо, Іллінойсу, Індіани та околиць прилягаючих до них штатів. Може, і не всім вдається втриматися від спокуси приписати Джону Чапмену нові якості, які пасуюють більше хоча б і тому ж Джорджу Леслі, який із садівника виріс під кінець до “батька” індустріального озеленення Канади. Якось мені довелось узріти в одній із яток дерев‘яну фігурку Джонні в… джинсах. Але все частіше віддається данина йому тією ж, як мовиться, монетою. Ось і хмільний сидр з‘явився на полицях магазинів, конкуруючи з пивом, а наліпки на пляшках говорять самі за себе: як не Johnny Appleseed, так Angry Orchard з надкушеним яблуком на голому гіллі…
Share on Social Media
