Історична зміна назви Інституту Св. Володимира

Микола Сварник
для НШ-УВ

St. Volodymyr Institute – така тепер офіційна назва Інституту Святого Володимира. Ця зміна була прийнята на Річних загальних зборах Інституту у грудні. І хоча за звичкою чи механічно часом з уст злітатиме стара назва, все ж нова візьме гору. Інститут більше не St. Vlad’s.

Я спитав виконавчу директорку Інституту Дарію Ковалик, чи був якийсь спротив цьому рішенню серед тих, хто голосував, і почув, що ні, до цього всі були готові. І, судячи з реакції у соціальних мережах, зміна була позитивно сприйнята громадою. Адже навіть на пам’ятнику, який стоїть прямо перед будинком, написано Св. Володимир, аж ніяк не Св. Владімір.

Варто додати, що установа планує велику реструктуризацію, оновлення та вдосконалення Інституту, який був заснований у 1961 р. членами Союзу Українців Самостійників Канади і пройшов за більш ніж 60 років великий шлях здобутків і напрацювань. Покоління студентів перекотились через його затишні приміщення, як і покоління працівників.

Значною мірою Інститут полягає на волонтерські зусилля багатьох активних членів громади, ось і цьогорічне святкування Маланки 13 січня стало результатом багатьох спільних зусиль.
Насамперед Прези-дент Ради Директорів Алла Шкляр привітала всіх присутніх, подякувала їм та закликала долучатись до діяльності Інституту та до святкування здобутків. Напередодні великого реформування, інститут запрошує мотивованих людей прилучатись до членства в організації та залучатись до її амбітних планів.

Вела вечір Ліза Зінчук, дівчина, яку ви побачите з мікрофоном мало не на кожній українській демонстрації. Серед запрошених можна було побачити також і новоприбулих, а за одним столиком гостилися деяток студентів – мешканців гуртожитку при Інституті. Ліза наголосила, що своєю присутністю, своєю підтримкою українських звичаїв і культури, а також своїми внесками до численних програм ми підтримуємо нинішню боротьбу українського народу за свою ідентичність та свободу.

Присутній о. Богдан Сенцьо поблагословив присутніх, змовив молитву та дужим голосом розпочав традиційну коляду «Бог Предвічний», яку досить доладно підхопили більше сотні гостей в залі.

Ліза Зінчук нагадала про предмети «тихого аукціону», виставлені в залі театру нагорі, на більшість з яких уже було зроблено ставки, але ще можна було додати вищу ціну, щоб підвищити збір коштів на добру мету. До речі, в залі театру була влаштована спонсорська проба міцних напоїв від фірми Stillus, власники якої – українці Алекс і Люся Державіни пропонували в маленьких келішках свої фірмові оригінальні напої – цитринівку, медівку з перцем і ще одну горілку на травах, які мали додавати гостям заохочення до спілкування та участі в тихому аукціоні.

Більшість гостей зналися між собою, але було кілька нових людей. Я познайомився з двома панями з Західної України, одна з яких професор-філолог, інша – вчителька. Пізніше я ще спілкувався з дуже енергійною переселенкою з Херсонщини, яка категорично настро-єна повертатись відбудовувати Україну, і на її думку, подібні настрої у більшості тих, що приїхали за останній рік. Ця пані, Світлана Глотка, брала участь у хоровій групі вертепу «Коса Колядники», яка заколядувала старі традиційні коляди і викликала цілу хвилю захоплення присутніх. Спів цього хору під керівництвом Андреї Кузьмич я особисто вже чув кілька разів, то ж і сам трохи підспівував, а трохи клацав кадри, які самі просилися в об’єктив. Там були і традиційна коза, і Маланка, і Василь; коза падала-вмирала, але чудодійні настоянки-ліки від фірми «Stillus» дозволили їй віджити, то ж обійшлось без жертв. Колядники були настільки захоплені своєю творчою місією та заохочені теплим прийомом їхніх коляд, що сівши за два окремі столики, ще й ще продовжували тихо виспівувати свої фольклорні мелодії, чим немало бавили гостей.

Паралельно Ліза Зінчук провела в залі вікторину на знання присутніми деяких недавніх історичних подій і явищ, серед них імені знаменитого песика-розміновувача, місця проведення першої за багато років україномовної Служби Божої (малась на увазі Лавра), про Щедрик Миколи Леонтовича, який підкорив світ, та інших. Було трохи гіркоти в цих питаннях, співчуття до страждань українців, але й багато гордості за витривалість нашого народу, за хоробрість захисників і захисниць, за силу духу волонтерів і звичайних людей.

Ну і в кінці забави, вже ближче до півночі і далі, публіку тішили своїм співом Інеса Братущик та Орест Хома, в репертуарі яких мені найбільше припали до вподоби лемківські пісні. На саме відзначення півночі, коли за старим відліком і мав настати «Старий» Новий рік, усі зібрались у коло й урочисто виконали гімн «Де згода в сімействі, там мир і тишина», а також привітали присутніх Василів і Меланій. Цьому ліричному дуетові підігравав, а також мав кілька сольних номерів чудовий саксофоніст з Бережан Ігор Дідух.

Інеса Братущик співає на Маланці Інституту Св. Володимира. Фото Миколи Сварника

Тож можна сказати, що повернення до громадського життя після ковіду спонукає Інститут Святого Володимира і до збереження традицій, і до роботи по-новому, з новою енергією та запалом.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media