Олександренко, А., Коцюба, Д. та Шмундир, К.
З другого по четверте серпня м. Едмонтон знову занурився у вир культур на щорічному фестивалі Edmonton Heritage Festival, і український павільйон, організований командою Молоді Українського Національного Обʼєднання (МУНО) – відділ м. Едмонтон, у співпраці з Товариством Українського Мистецтва (ТУМ), став справжнім епіцентром цієї події.
Щороку на довгий серпневий вікенд Едмонтон перетворюється на світову столицю культур, адже саме в ці дні проходить славнозвісний Edmonton Heritage Festival. Ця велична традиція, що народилася ще в 1974 році з проголошенням Дня Спадщини в Альберті, розквітла у повноцінний фестиваль у 1976 році, коли одинадцять сміливих етнокультурних спільнот вперше представили свої традиції. Сьогодні це найбільший у світі триденний фестиваль мультикультуралізму, який є живою демонстрацією єдності в розмаїтті.
Цьогоріч, на своєму 52-му святкуванні, фестиваль зібрав під своїм крилом шістдесят шість павільйонів, що представляли культури з усіх куточків планети. Український павільйон не став виключенням і цього року також, оскільки він є невід'ємною частиною фестивалю з 2017 року. Проте саме останні два роки, відколи організацію складової павільйону, присвяченої культурі країни, взяла на себе молода та енергійна команда МУНО – відділ м. Едмонтон, стали періодом справжнього ренесансу. Українська присутність набула нового, потужного та сучасного звучання, вражаючи глибиною та креативністю.
Сонце лагідно торкалося бань павільйонів, а у повітрі змішувалися аромати спецій з усього світу. Над натовпом майоріли десятки прапорів, і серед них — синьо-жовтий, такий впізнаваний і теплий для серця. Протягом трьох днів тисячі відвідувачів українського павільйону мали унікальну нагоду здійснити подорож у часі — від стародавніх традицій наших предків до інноваційної та сучасної України, що впевнено дивиться у майбутнє. Це була не просто експозиція, а живий, інтерактивний простір, де кожен міг доторкнутися до душі України.
Концепція павільйону, яку блискуче втілила команда на чолі з Діаною Коцюбою, вражала своєю глибиною. Простір було поділено на дві частини: традиційну та сучасну Україну. Це дозволило показати нашу культуру не як застиглий музейний експонат, а як динамічний організм, що шанує своє коріння та сміливо творить нове.
Подорож крізь століття: за лаштунками українського павільйону
Ще до входу в павільйон гостей зустрічала яскрава та колоритна традиційна фотозона. Це була не просто експозиція, а справжній портал у минуле: дерев’яна лавка, віз із запашним сіном, мішки з картоплею та яблуками, і все це на тлі килима з автентичним візерунком. Вона миттєво привертала увагу і запрошувала кожного на мить стати частиною українського села. Не дивно, що саме ця локація стала беззаперечним фаворитом для фотографій, випередивши навіть сучасні інсталяції.
Переступивши поріг павільйону, гості опинялися у логічно збудованому просторі, де кожна станція, розташована півколом, розповідала свою унікальну історію.
Частина перша: Стежками предків
Першою зупинкою була станція «Вгадай зерно». Тут, у скляних баночках, були представлені зразки зернових культур, що підтверджували статус України як «житниці Європи». Волонтери пропонували відвідувачам зіграти в інтерактивну гру: співставити зерно з його назвою. За правильну відповідь кожен отримував солодку винагороду — цукерки, зроблені в Україні, які були щедро надані Українськими магазинами міста Едмонтон (“Slice of Ukraine”, “Meat Direct” та “Orbit Ukrainian Store”). Ця, на перший погляд, проста гра стала одним із хітів павільйону, збираючи навколо себе і дітей, і дорослих.
Інтерактивна станція культурного павільйону України Зерно
Далі гостей чекало театралізоване дійство — «Традиції приданого». Молода українка в національному вбранні сиділа біля старовинної скрині, наповненої скарбами: вишитими рушниками, одягом, прикрасами та посудом. Вона з любов’ю розповідала про давній звичай готувати посаг, ділячись історіями про кожен предмет. Для багатьох іноземних гостей ця традиція стала справжнім відкриттям, викликаючи щиру зацікавленість та безліч запитань, аби дізнатись більше про цю зворушливу традицію.
Наступна зона була присвячена вишивці. Тут кожен охочий міг не просто подивитися на орнаменти, а й долучитися до створення великого спільного рушника. Під керівництвом досвідченого волонтера відвідувачі вивчали базові стібки та вкладали свою ниточку в спільний витвір. Особливо зворушливо було спостерігати, як діти, захопившись процесом, залишалися вишивати на годину і більше. А справжнім руйнуванням стереотипів стала активна участь у цьому занятті багатьох чоловіків.
Занурення в історію продовжувалося на станції «Язичництво». Статуетки давніх божків, таємничі руни та їхні пояснення переносили гостей у дохристиянські часи. Тут можна було не лише дізнатися про вірування предків, а й створити власний оберіг, вигравіювавши рунічні символи на дерев’яному брелоку. Ця зона отримала багато позитивних відгуків.
Завершувала традиційну частину станція «Свята та забобони». За допомогою предметів-символів — вінка з квітів (Івана Купала), різдвяної зірки (Маланка), розсипаної солі, тощо — волонтери розповідали про українські вірування та забобони. Інтерактивна гра, де потрібно було поєднати прикмету з її поясненням, викликала жваві дискусії, адже відвідувачі з подивом знаходили численні паралелі між українськими та власними культурними забобонами.
Частина друга: Сучасна Україна — креативна й смілива
Проте, подорож не закінчувалася на давнині. Зробивши півколо, гості потрапляли в динамічний простір сучасної України — інноваційної, яскравої та глобальної.
Центральним елементом тут стала величезна мапа України, зроблена власноруч. Це був, мабуть, найемоційніший куточок павільйону. Кожен українець міг встромити шпильку в місце, де він народився, а іноземці — відмітити міста, які відвідали або мріють побачити. Волонтери дуже часто спостерігали, як інтерактивна мапа України викликала особливо сильні емоції в українців, які через війну були змушені покинути свої домівки. Встановлюючи шпильку на рідне місто, кожен ненароком вкотре згадував власну історію, без змоги стримати сліз — це був мовчазний акт любові та пам’яті.
Поруч вирували емоції на станції «Вікторина та цікаві факти». Гра «Україна чи ні?» кидала виклик навіть найдосвідченішим мандрівникам: відрізнити замок у Львові від швейцарського, а українське рожеве озеро — від австралійського виявилося не так просто. Поруч, на великому екрані, транслювалося відео про видатні українські винаходи, якими користується весь світ, часто не знаючи про їхнє походження.
Для повного занурення працювала зона «VR та музика». Одягнувши VR-окуляри, відвідувачі здійснювали миттєвий телепорт в Україну, опиняючись посеред жвавих вулиць Києва чи на вершині Карпат завдяки 360-градусному відео. А музична станція знайомила з сучасними українськими треками, і багато хто з подивом впізнавав мелодії, які чув в соцмережах, навіть не здогадуючись про їхнє українське коріння.
Справжнім вибухом креативності стала «Закодована вишивка» — станція, де технології зустрілися з традицією. Відвідувачі могли написати своє ім’я або будь-яку фразу, а спеціальний алгоритм миттєво перетворював її на унікальний вишиванковий орнамент, який тут же друкувався на фотокартці як сувенір. Саме цей неймовірний синтез старого й нового вражав гостей найбільше.
Багатство талантів демонструвала експозиція «Сучасне мистецтво»: від неймовірно деталізованих бісерних прикрас та в’язаних іграшок до експресивних картин у стилі Петриківського розпису. Фотографії сучасних муралів, татуювань та креативного макіяжу доповнювали картину, показуючи, що українське мистецтво живе й розвивається в найрізноманітніших формах.
Завершувала цей шлях сучасна фотозона на вулиці, яка стала символічним відображенням усієї концепції. Створений вручну фон із ниток, що імітував вишиванковий орнамент, поєднувався з сучасними декоративними елементами, ніби кажучи: ми шануємо минуле, але впевнено творимо майбутнє.
Вихор емоцій: сцена, кухня та козацькі забави
Проте, український павільйон жив не лише експозиціями. Повітря було наповнене ароматами української кухні, а зі сцени лунали запальні ритми. Гості фестивалю мали змогу стати свідками неймовірно красивого весільного обряду та не лише побачити, а й прийняти участь у традиційних українських танцях та козацьких забавах, що демонстрували силу та спритність. Кожен виступ зривав шквал оплесків, доводячи, що українська культура — це невичерпне джерело енергії та позитиву. Детальніше про фестиваль в цілому, можна дізнатись зі статті: “Ukrainian Pavilion recoups some losses at Heritage Days”.
Все це було б неможливим без неймовірної команди організаторів та волонтерів. Протягом трьох днів понад вісімдесят добровольців невтомно працювали в культурному павільйоні, ділилися знаннями та дарували посмішки. На кухні ж допомагали ще понад близько двохсот волонтерів. В нашому павільйоні можна було не просто подивитися, а доторкнутися, спробувати, запитати. Організаційний комітет МУНО – відділ м. Едмонтон, до якого увійшли Діана Коцюба, Наталія Сергеєва, Андрій Олександренко, Олександра Пасєка, Ксенія Шмундир, Владлена Гужвій, Владислав Лісніченко, Катерина Дідух, Євген Бурлака, Марина Редькова, Анна Дмитришин, Ярослав Бойко та Олена Серченко, заслуговує на щиру подяку за професіоналізм та відданість справі.
Відгуки відвідувачів були найкращою нагородою: «Це найцікавіший та найінтерактивніший павільйон на фестивалі!», «Дуже професійно! Пишаюсь вами!», «Ви неймовірні!». Багато хто відзначав дружню атмосферу та висловлював бажання долучитися до волонтерства наступного року. І навіть попри всі труднощі, у серцях кожного, хто доєднався, було відчуття перемоги та радощів — бо сотні людей пішли з новим розумінням і любов’ю до України.
Український павільйон на Heritage Days був більше, ніж виставка. Це була подорож у часі: від запаху свіжого хліба та шелесту вишитого рушника — до VR-польотів і сучасних артпроєктів. Це була розмова про те, що, навіть будучи далеко від Батьківщини, ми можемо зберігати та примножувати культуру, дарувати її світові й самим надихатися у відповідь.
Цьогорічний Heritage Festival показав, що українці Едмонтона — це потужна, згуртована сила. Ми не просто зберігаємо спадщину — ми її оживляємо, надихаємо нею інших і доводимо, що Україна — це нація з глибоким корінням та безмежним майбутнім.
Долучайся до проведення різноманітних заходів МУНО з метою підтримки України у війні з росією та розвитку української культури у м. Едмонтон, бо у нас є і коріння, і крила.
Шукайте нас в соціальних мережах:
Share on Social Media
