“Дивлюсь я на небо…”

    Сергій Корольов

    Алла Кирда-Омелян для Нового Шляху – Українських Вістей.

    12 січня прийдешнього року світ відзначатиме 115 років з дня народження нашого великого земляка. Коли переглядаєш біографію Сергія Корольова – геніального конструктора родом з України, який перетворив Радянський Союз на передову ракетно-космічну державу – відразу впадає у вічі кількість карколомних поворотів долі, які йому довелось пережити, вражає, скільки разів його життя висіло на волосині. Пілотований ним літак врізався у схил. Він міг не одужати від тифу і ледве не оглух. Його збирались розстріляти як “ворога народу”. Він помирав від цинги у таборі й від голоду по дорозі до Магадана. Він мав потонути в Тихому океані й міг назавжди осліпнути під час випробування літака… Цікаво, що майже всі автори численних публікацій і документальних стрічок, присвячених космічному конструктору, його рідні та колеги, звертають увагу на те, що якась неземна доленосна сила оберігала Корольова для досягнення його великої мети – вивести людство у Космос.

    Хлопчика, що народився 1907 року в Житомирі у вчительській сім’ї Павла і Марії Корольових, охрестили у міській церкві святої Софії і нарекли Сергієм. Коли Сергійку не було ще й 3 років, його батьки розлучились і мати забрала сина з собою. Попри втрату будь-якого спілкування з батьком, спочатку Сергійко опинився у привітному домі своїх дідуся і бабусі у Ніжині. Саме там 1911 року сталась подія, яка вразила хлопчика і можливо вплинула на все подальше життя: він побачив політ на аероплані одного з перших вітчизняних авіаторів, одесита Сергія Уточкіна. 1916 року мати Сергійка вдруге вийшла заміж за Григорія Баланіна і хлопцеві за наставника став відомий інженер (який одержав освіту у Німеччині та в Київському політехнічному інституті), керівник одеського підприємства, згодом – професор. Саме вітчим записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, де хлопчина запалився мрією побудувати планер.

    З осені 1924-го Сергій Корольов теж став студентом Київської політехніки. У закладі планувалось розпочати підготовку авіаційних інженерів, але це відділення відкрити так і не вдалося. Щоб отримати омріяну спеціальність – літакобудування – довелось продовжувати навчання у Московському Вищому технічному училищі. Саме там відбулась ще одна доленосна зустріч: талановитого студента Сергія Корольова і викладача Андрія Туполєва, який погодився стати науковим керівником його дипломної роботи – розробки двомісного літака власної конструкції.

    Без відриву від основного навчання Корольов закінчив школу планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту. Восени 1929 року сам підняв свій планер у небо. Проте один з перших самостійних польотів міг стати для Корольова останнім. Під час посадки планер врізався у схил. Від удару пілота викинуло з кабіни і це його врятувало. Відбувся синцями, а могло бути значно гірше. Доля його вберегла.

    Він готувався і далі літати та особисто виконувати фігури вищого пілотажу, але напевно на нього чекав інший професійний шлях. Перед польотом він захворів на тиф, який в ті роки забрав життя мільйонів співвітчизників. Сергій вижив, але тиф спричинив ускладнення здоров’я. Він ледве не оглух. Консиліум лікарів наполіг на трепанації черепа, а після неї у січні 1931 року Корольова було визнано інвалідом.

    Незважаючи на це, 26-річного Сергія призначають заступником начальника Реактивного науково-дослідного інституту. З начальником конструктивні відносини не склались. Той сигналізував у відповідні інстанції про несвоєчасні, а відтак – шкідливі ініціативи свого заступника. Корольова звільнили з військової служби та керівної посади і понизили до старшого інженера.

    Почались роки Великого терору. В той період у СРСР було позбавлено волі близько 3 мільйонів 200 тисяч осіб, а до страти засуджено понад 600 тисяч громадян. 1937-го пройшла чистка серед командного складу Червоної Армії. Звинуватили у шпигунстві та заарештували й маршала Михайла Тухачевського, який відповідав за розробку нової військової техніки. Невдовзі ініціатора створення Реактивного НДІ Тухачевського, а також куратора цього інституту, начальника та його заступника, якого призначили на місце Корольова, було розстріляно, а їхні сім’ї репресовано. Корольова теж заарештували за звинуваченням у шкідництві, на допитах вченому-конструктору завдали струс мозку та зламали обидві щелепи, але оскільки він уже не входив до керівного складу, замінили розстріл 10 роками виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. Проста кадрова рокіровка знову врятувала йому життя.

    В’язень Корольов відбував свій термін за статтями “участь у терористичній організації” і “підрив промисловості, транспорту, торгівлі, грошового обігу й кооперацій”. Після знущань у пересильних в’язницях Сергія етапом відправили на Колиму до золотоносної копальні Мальдяк. Щомісяця на цій копальні від непосильної праці, виснаження та холоду помирало 200-250 людей. Смерть чекала і на талановитого дослідника, який навіть у тих жахливих умовах не припиняв мріяти про космос і робив розрахунки радіокерованої ракети прямо на стіні бараку.

    Напевно саме в ті часи улюбленою для Сергія стала ця українська пісня:
    Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю:
    Чому я не сокіл, чому не літаю?
    Чому мені, Боже, ти крила не дав?
    Я б землю покинув і в небо злітав…

    Корольов швидко згасав. “Як тільки нахилюся – падаю. Розпух язик, ясна кривавили, зуби повипадали від цинги”, згадував він. Невдовзі 30-річний здоровань і справжній козак перетворився на фітіля і доходягу, який не дожив би до наступної весни. Однак, до табору прибув новий “зек” – знайомий Сергія, колишній директор авіазаводу, майстер спорту з боксу Михайло Усачов. Завдяки своїй величезній фізичній силі той швидко став авторитетним серед в’язнів. Спочатку він змусив злодіїв-законників виділяти Корольову частину пайки, а потім пристроїв його до табірного лазарету. Корольов вижив ще раз.

    Після численних клопотань відомих авіаторів та рідних, Сергія Корольова викликають до Москви на перегляд справи. Табірне керівництво відправляє його на пароплав, але по дорозі вантажівка ламається. У 40-градусний мороз, хитаючись від голоду, до Магадана вчений іде пішки. Знесилений падає, не вистачає сил піднятися… Раптом відчуває запах свіжого хліба. Розплющує очі. Поруч з ним дійсно лежить буханка. Хтось знову його рятує.

    У Магадані, попри наполегливі прохання, на рейс Корольова не беруть. Він спізнився, етап уже сформовано, вільних місць немає. Сергій – у розпачі, адже наступний пароплав прибуде через 6 місяців. Це означає ще півроку – в пеклі. Тільки через 4 дні він дізнається, що судно “Індигірка”, на якому мав плисти, потрапило у шторм в Охотському морі. За наказом охорони в’язнів не випустили з трюмів. Загинуло понад 700 людей. Не врятувався жоден. Корольову пощастило, доля знову його вберегла.

    Внаслідок нового слідства і перегляду справи Корольов отримує замість 10-ти 8-м років на будівництві Воркутинської залізниці. Це та ж невідворотна, хоч і відстрочена у часі, смерть. Сергій перебуває на межі повного фізичного виснаження. На цей раз на допомогу непересічному інженеру приходить науковий керівник його диплома, славетний авіаконструктор, на той час теж “зек” Туполєв. З початком Другої світової війни країні були терміново потрібні вчені-літакобудівники й ракетники. Колишній науковий керівник наполіг, щоб відбування покарання Сергію замінили безкоштовною працею під озброєною охороною в “зеківському” конструкторському бюро, яким той керував. Корольова знову було врятовано.

    У роки війни разом з іншим талановитим конструктором, розробником ракетних двигунів Валентином Глушком Сергій працює над прискорювачами до бойових літаків, які дозволяють скоротити літні смуги для важко навантажених бомбардувальників. Корольов сам випробовує прискорювач у повітрі. Під час одного випробувального польоту двигун, що вибухнув, засліпив його. Деякий час конструктор не бачив.

    Звільнитися з в’язниці НКВС Корольову допомагає випадок. Наприкінці війни Верховний головнокомандувач дякує Глушку за роботу і пропонує подати список осіб, яких варто представити до урядових нагород. Було очевидно, що їм скоро дадуть свободу. Глушко склав список з 75 людей, на верхівці якого був Сергій. Нарешті Корольов – на волі, а попереду на нього чекає багато звершень.

    Конструкторське бюро Корольова отримує завдання за завданням. Одне з них – створення ракет для підводних човнів. У ті дні він пише додому: “Напевно твої добрі молитви, моя рідна світла дівчинко, захистили нас сьогодні посеред моря. Я якось по-своєму, навіть з деякою ніжністю, думаю про наш човен. Так слухняно і добре він відповідає на всі задумані ідеї …”

    Далі у 50-ті та в першій половині 60-х років ним будуть створені геофізичні та балістичні ракети, в тому числі й перша в світі міжконтинентальна балістична ракета, ціла родина ракет-носіїв, перший в історії штучний супутник Землі, автоматичні міжпланетні станції та перші космічні апарати. Під керівництвом головного конструктора космічних апаратів і систем академіка Корольова буде запущено перший космічний корабель, пілотований людиною, та перший багатомісний космічний корабель з екіпажем на борту, уперше в історії зроблено вихід космонавта із корабля у відкритий космічний простір.

    Такі тріумфи у галузі ракетобудування й космонавтики відбувалися в умовах американо-радянського змагання. Коли Президент Джон Кеннеді запитає німецького конструктора Вернера фон Брауна, що керував у США аналогічною роботою: “Чому СРСР випередив нас у ракетно-космічній техніці?”, той відповість: “У нас не було свого Корольова”.

    У біографії цієї легендарної людини, основоположника практичної космонавтики, який перекинув міст із Землі в Космос і відкрив людству дорогу до зірок, вражає, як часто його життя висіло на волосині, а сміливі задуми були на межі зриву, і скільки разів якась незрима непереможна сила його підтримувала, рятувала, звільняла, дарувала життя, обороняла, допомагала…

    Коли наш великий земляк запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з Космосу для головного конструктора його улюблену пісню. На Землі в Центрі керування польотами йому підспівував Сергій Корольов: “Дивлюсь я на небо…”.