Наталія Гавриленко
Для Нового Шляху – Українських Вістей, Черкаси
Унаслідок російського ракетного удару по Умані 28 квітня пошкоджено близько 10 багатоквартирних будинків. В одному з них знищено цілий під’їзд. 35 годин всі служби боролися за життя потерпілих уманчан, відшукуючи та дістаючи їх з-під завалів. Вогонь, дим, сльози, стогін, смерть. Навколо – натовп людей і моторошне місиво з уламків будинку і речей, що були у квартирах.
28 квітня 05:55 обласна влада повідомила про влучання 2 ракет в Умані: одна в житлову багатоповерхівку, друга – в складські приміщення.
28 квітня 07:17 стало вже відомо про 3 загиблих та 8 травмованих внаслідок удару російської ракети.
Далі з кожною годиною боротьби за життя кількість травмованих і загиблих зростала.
29 квітня 19:40 офіційно затверджено 23 жертви ворожого обстрілу, серед них – шестеро дітей.
Травмовано 18, ще 17 громадян врятовано. Майже 200 людей розселені в тимчасові помешкання.
«Під’їзд знищено вщент, його просто не стало»
– Мої дорослі діти живуть в сусідньому будинку, я кинувся їх рятувати, і якраз потрапив на те видовище, коли вже все палало і диміло.
– Ми чудом вижили, а моїх сусідів, з якими заселялися в цей будинок ще в 90-ті, немає. Жодного з них немає в живих… Під’їзд знищено вщент, його просто не стало…
– Ми прокинулися від сильного поштовху, в квартирі все почало гуркотіти і падати. Оговтавшись, кинулися до дверей, вони були заблоковані, вибігли на балкон і побачили, що сусідній будинок горить.
Спуститися через балкон нам допомогли рятівники.
Десятки історій схвильованих, убитих горем уманчан моторошні до болю в серці.
Наталія того ранку шукала своїх племінників, вони жили на восьмому поверсі. Вона їх так і не знайшла ані в лікарні, ані в морзі. 29 квітня їй повідомили, що її племінників Кирила та Софійку ідентифікували за останками серед загиблих. Найменший 6-річний племінник вижив. Ця сім’я з Луганщини і вже 6 років проживала в Умані.
Умань: зруйнований будинок
Цинізм ворога
Того ж дня російське телебачення видало кадри зруйнованої дев’ятиповерхівки в Умані за «обстріл Донбасу українськими бойовиками». Відео кадрів зруйновного будинку увійшли до сюжету російського телеканалу. А на сайті Міністерства оборони Росії з’являється повідомлення: «точно в цель».
– Їхнє кляте точно в ціль, – лише переконує бити ворога ще сильніше і завзятіше, земля горітиме від нашої люті та болю, – прокоментував військовослужбовець, який воює під Бахмутом.
На жаль, злочини проти цивільного населення завжди були частиною їх плану.
Без коментарів
Діти, яких убила Росія в Умані на світанку 28 квітня 2023 року, влучивши ракетою по житловому будинку, коли всі спали…
8-річна УЛЬЯНКА загинула з татом Романом, його дружиною Антоніною та бабусею…
11-річна СОФІЙКА та її братик 17-річний КИРИЛО. Сім’я кілька років тому намагалась втекти від війни з Луганщини… Залишились мама, тато та молодший братик.
1,5-річний ІВАНКО з мамою, 28-річною Оленою.
16-річний ОЛЕКСІЙ та його 10-річна сестричка АЛІНА загинули з мамою Ірою, бабусею та тіткою…
Умань сьогодні
Пройти повз руїни зруйнованих, обпалених будинків без відчуття жалоби, болю і відчаю просто неможливо, жодна українська душа не здатна на таке, коли на власні очі бачить війну і смерть. Осторонь на яскраво-зеленій галявині, напоєній дощами, – іграшки та квіти, пам’ять, що тут колись було життя. Уманчани почали їх приносити ще зранку того ж дня, коли з-під руїн діставали перші мертві тільця дітей…
– Я боюся лягати спати, мабуть це стрес, сиджу до світанку перед іконою Божої Матері, – говорить жителька сусідньої вулиці, пенсіонерка Олена. – Скільки болю і страху довелося пережити кожному з нас за ці страшні дні, словами не описати всю лють і ненависть до ворога. Опівдні я почула, що організували центральний штаб у місцевій гімназії, я віднесла теплі речі: ковдру, куртку, декілька кофтин. В нас в квартирі ударною хвилею пошкоджені вікна. Я щиро співчуваю уманчанам, щиро молюся за кожну убієнну душу. І в молитвах прошу Перемоги!
Три чорних днів Черкащина прожила в жалобі. Нині Умань потрохи оговтується… По вулиці ходять люди, поспішаючи у справах, заклади працюють у звичному режимі, окрім гімназії, діти пішли на вимушені канікули, квітне весна і попри все так хочеться жити.
Поза кадром
Чи знайдуться у нас сили перерахувати всі біди, які несе війна на нашу землю? Скільки вирито могил, скільки тисяч тон землі перекопано для бліндажів та окопів, пройдено кілометрів від однієї позиції до іншої? Скільки хрестів з надписом: тут тимчасово похований невідомий захисник України? Скількох ще треба опізнати, щоб знайти в тих чорних мішках рідну особливу прикмету, щоб Герой повернувся додому? Скільки сліз уже виплакано, а ще скільки буде? Скільки думок, тривог, недоспаних ночей, телефонних розмов? Скільки молитов Всевишньому? А скільки сплетено кілометрів захисних сіток, зроблено «кікімор», зібрано грошей, зроблено перерахувань, наліплено вареників, випечено хліба, народжено дітей? І не народжено. І вбито… Скільки вигоріло від ворожих ударів гектарів пшениці? Скільки врятовано людей і майна ціною життів? Скільки українців розлетілось по світу? Скільки українців доля повернула назад, додому, на війну?
Скільки дітей залишилося без батьків, без ніг, без рук, без домівки? Скільки розграбовано, закатовано, зґвалтовано, вбито, залякано, депортовано? Скільки насилля може витримати один народ? Скільки ще треба отримати куль та ракет від ворога, щоб вистояти?
Післямова
Понеділок, 1 травня, розпочався із затяжної тривоги. Майже три години поспіль українські оборонці тримали небо над країною… Світе, ми хочемо жити, ми тримаємося!
Share on Social Media
