Олександр Панченко для Нового Шляху, Лохвиця.
З попереднього числа
Автори книги “Ректори Київського університету. 1834-2006”, зауважують, що “після ‘несподіваного' звільнення, йому повернули професорське звання та посаду завідувача кафедри стародавньої історії КДУ. 1 листопада 1939 р. учений заявив нову тему своїх наукових досліджень: ‘Римська Африка за доби переселення народів', яка мала стати частиною великої дослідної проблеми під загальною назвою ‘Революція рабів і варварське завоювання Римської імперії'. Однак творчі успіхи чергувалися з непорозуміннями, що виникали з перезатвердженням докторату, адже 4 листопада 1939 р. ВАК СРСР прийняв рішення про переатестацію наукових ступенів та вчених звань. 10 грудня 1939 р. Вчена рада історичного факультету КДУ підтримала клопотання про затвердження присвоєного К.Т.Штепі 1927 року ступеня доктора історичних наук. Проте остаточне вирішення питання зволікалося, що змусило вченого взятися за нову докторську роботу.”
В часі Другої світової війни К. Т. Штепа перебував в окупованому Києві. Після створення Київської міської управи (КМУ) він був затверджений на посаді завідувача відділом культури та освіти й зміг налагодити роботу. На цій посаді він сприяв розвитку архівної справи, відкриттю Української академії наук, функціонуванню видавництва “Школа”, створенню Всеукраїнської учительської спілки, тощо. Чимало зусиль докладав для відновлення роботи Київського університету, більшість викладачів і студентів якого разом із матеріальною базою було евакуйовано до Казахстану. У листопаді 1941 року К. Т. Штепу було призначено ректором реанімованого Київського університету. Керувати університетом в умовах окупації було досить складно, оскільки викладання за старими планами й конспектами становило смертельну небезпеку. Саме тому ректор вимагав від підлеглих кореґувати лекції “на вимоги часу”, наголошуючи на “культуртрегерській” місії Німеччини. До певної міри в університеті вдалося проводити курс у рамках задекларованої окупантами підтримки українського національно-визвольного руху. Частково цьому сприяла нетривала діяльність Української національної Ради, чимало членів якої були університетськими викладачами. Цей орган опосередковано впливав на роботу університету. Проте налагодити функціонування університету в повному обсязі не вдалось, і згодом його закрили. А перед тим новий голова КМУ В. П. Багазій, орієнтований на свідоміші українські кола, спочатку усунув К. Штепу від керівництва відділом культури й освіти КМУ, а потім і від ректорства.
Слід особливо зазначити, що ще з 1930-х років Кость Штепа приятелював з професором Олександром Оглоблиним, який в часі окупації був головою Київської міської управи, але по війні він пориває стосунки з проф.Оглоблиним, в тому числі і з іншими українськими вченими, а у своїх публікаціях часто дотримувався московсько-імперських поглядів. В часі німецької окупації К. Штепа редаґував українську газету “Нове українське слово”, працював науковим консультантом Музею-архіву перехідної доби м. Києва. 1943 року він назавжди залишив Київ. На еміґрації у Західній Німеччині очолював редакцію російськомовного журналу “На досуге”, розрахованого переважно на примусово вивезених до Німеччини осіб, добровольців та вояків РОА (Русской Освободітєльной арміі), викладав російську мову й літературу в американській армійській школі (1950-1952) в Обераммерґау. В Західній Німеччині він працював бібліотекарем кардинала фон Галена, а у 1947-1949 активно співробітничав у журналах “Посєв” та “Грані”, де друкувався під псевдонімами “Громов”, “Годін”, “Лагодін” та ін., згодом викладав російську мову і літературу в американській армійській школі (1950-1952). Поряд з такими науковцями як А. Г. Авторханов, В. О. Яковлєв (Б. Троіцкій), О. П. Філіпов, К. Г. Кріптон, В. П. Марченко, був одним із співзасновників та співробітників “Інституту для вивчення історії та культури СРСР” у Мюнхені (1950). Від 1952 року К. Т. Штепа мешкав у США, співробітничав з Американською комісією за визволення, радіостанцією “Свобода”, відновив дослідницьку роботу. Ще 20 серпня 1948 року 4-м відділом МҐБ СРСР було оголошено розшук К. Штепи, проте 27 лютого 1956 року постановою УКҐБ при Раді Міністрів УРСР по Київській області розшук було припинено, хоча його місце перебування було відоме. Помер уродженець Лохвиці К. Т. Штепа 19 листопада 1958 року у Нью-Йорку, де й похований на цвинтарі монастиря Новодєєво.
Продовження у наступному числі
Share on Social Media
