Микола Воротиленко, Голова відділу УНО, для Нового Шляху, Едмонтон.
Продовження з попереднього числа
Після поразки і втрати Україною короткої державності багато колишніх вояків різних українських військ та Cічових Cтрільців перебували в таборах по різних країнах Європи. Вони чекали рішення Ради Aмбасадорів держав переможців І СВ p українського питання. Після війни імперії розпалися і на їхньому місці виникли незалежні держави, які будувались за етнічно-територіальним принципом. В 1923 р. на своїй нараді Рада Aмбасадорів під впливом Москви, яка вже окупувала більшу частину України, відмовила українцям в праві мати свою державу і передала українські землі під управління Польщі, Чехословаччини та Румунії на 25 років з правом через 25 років провести референдум на цих територіях про самовизначення. Але ці країни почали проводити політику асиміляції українців шляхом терору та репресій, особливо проти колишніх українських вояків.
Це набуло катастрофічних наслідків в Східній Галичині, яку Ліга Націй офіційно передала Польщі 14 травня 1923 року при умові надання українцям автономії. Проте польська влада з самого початку відмовилась від своїх зобов’язань і почала проводити активну політику колонізації та асиміляції, що в свою чергу викликало супротив українців. Однією з жертв цих дій польського уряду стала Ольга Басараб, чиє ім’я носить Організація Українок Канади (ОУК). Також польська влада змінила назву краю Галичина на Східна Малопольща. Польський уряд переселяв та заохочував своїх громадян і особливо колишніх відставних офіцерів переселятись на “східні” землі, де їм обіцяли землю, фінансову допомогу та місцевих “рабів”. Найбільше польська колоніальна політика проявилось під час Пацифікації у Галичині у вересні-листопаді 1930 року. Як результат, багато репресованих патріотів та української інтелегенції подалось на iміграцію до Канади та інших країн, і приєднались до вже існуючих українських об’єднань. Канада і значна частина української громади зустріли їх не зовсім привітно. В Канаді були сотні тисяч своїх безробітніх. Більшість з вояків не володіли англійською мовою, тому їх могли взяти лише на саму тяжку, брудну та низько оплачувану роботу по 10-14 годин і в середньому за 1 долар на день.
Але найбільше їх гнітило те, що значна частина громади під впливом комуністів не вірила їм про злочини Москви та більшовиків на теренах України, а комуністичні бойовики, “гродєнскіє рєбята” били тих, хто говорив правду про злочини Москви. Для протистояння комуністичним силам серед українських вояків виникла ідея створити свою власну організацію.
Українська Стрілецька Громада (УСГ) в Канаді
28 січня 1928 року в Вінніпезі колишні Січові Стрільці, учасники визвольної боротьби за незалежність України в 1917-1922 роках, вояки інших українських армій започаткували організацію військового типу “Українська Стрілецька Громада” в Канаді із таким завданням:
– об’єднати всіх колишніх вояків незалежно від їхньої партійної чи релігійної належності;
– плекати традиції українського війська;
– поширювати український військовий дух у суспільстві та підтримувати зв’язки з Україною;
– бути готовими до визвольної боротьби за незалежність України;
– допомогати українським інвалідам в Україні.
Був обраний комітет в складі О.Василишин, І.Гуляй, І.Іванусь, О.Штойко для виготовлення статуту і підготовки установчих зборів. Установчі збори відбулись 6 лютого 1928 року на яких була обрана управа УСГ:
Голова – Остап Василишин
писар – О.Стасина
скарбник – О.Штойко
провірна комісія – І.Гуляй та С.Богач
УСГ мала понадпартійний і релігійно понадконфесійний ідеологічний характер. Практично це була перша українська організація, яка ставилa інтереси України вище релігійних чи якихось інших інтересів.
Окрилені успіхом своїх побратимів у Вінніпезі, 11 листопада 1928 року в Едмонтоні в Інституті ім. М.Грушевського зібрались: Г.Бабуняк, М.Байрак, М.Брікнер, А.Жмурко, Б.Зелений, О.Крамар, Г.Литвин, М.Малінка, М.Пащин, В.Пуцентело, М.Шевців, І.Шпур, О.Юркевич, які вирішили заснувати гурток УСГ в Едмонтоні.
Вибрали управу: Б.Зелений – голова, О.Крамар – заступник, О.Юркевич – секретар, М.Брікнер – господар, М.Малінка – касир, В.Пуцентело, М.Пащин, Г.Литвин – перевірна комісія. На жаль, пізніше управа Інституту ім. М.Грушевського поставила вимогу до УСГ перейти лише на православну ідею, на що УСГ їм відмовила і їхні дороги розійшлися, хоч інколи якась співпраця існувала.
В своїй промові з нагоди заснування гуртка УСГ, голова УСГ Б.Зелений сказав:
“Ми нічого не хочемо від нашої старшої iміграції. Тільки зрозуміння, за що ми боролись з окупантами на нашій землі. За що ми боремось і сьогодні. Коли ми зрозуміємо, якою є наша спільна ціль, то зрозуміємо, що тільки боротьбою зможемо її досягнути. Тоді й зрозуміло, що на боротьбу потрібна допомога. Ми не можемо бути бездіяльними. Якщо на землях не осягнемо спільної мети, то і надалі будемо рабами на своїй землі”. На жаль, ці його слова актуальні для нас і сьогодні.
Українській Стрілецькій Громаді і цим людям ми завдячуємо створенню Українського Національного Об’єднання Канади.
Українська Стрілецька Громада існує до сьогоднішнього дня як братня організація УНО і представлена вояками, які захищали Україну або служили в канадійському війську.
Продовження у наступному числі
Share on Social Media
