Олександр Бєляков, Торонто.
Навчання у школі іноді перетворюється на складний процес заради досягнення лише однієї мети – вступу до університету. Оточуючі керуються стереотипами, що успішність вашої дитини визначається її здатністю стати студентом, наприклад, Університету Торонто. Іноді питання вступу стосується й престижу батьків чи їх платоспроможності. Та чи треба прагнути вступати до університету лише тому, що це дорого та нібито престижно?
Розглянемо перший стереотип – “дорого”. Чому вартість навчання в університетах зростає значними темпами? По-перше, це не лише вартість навчання. По-друге, це не зовсім ті університети, уява про які сформована у батьків ще за їх молодих років. Державне регулювання, бюрократизація управління та останні тенденції розвитку суспільства призвели до стрімкого зростання кількості посад менеджменту та обслуговуючого персоналу. Якщо престиж викладацького складу вимірюється публікаціями, відзнаками за кращі лекції, отриманням грантів на дослідження та власне самими дослідженнями, то адміністратори в університетах вимірюють вагомість посади кількістю підпорядкованого персоналу та платнею. Виникає штучне зацікавлення розширювати персонал, аби пропорційно отримати нові повноваження та додаткові бонуси.
Як наслідок, адміністратори вийшли на перші ролі в університетах, а викладачі все частіше залишаються у новій корпоративній структурі навчальних закладів обабіч дороги у світле майбутнє. Додатковою спокусою для керівників, які визначають вартість навчання, стає збільшення державної допомоги на кредити чи гранти для студентів. Проте велика кількість персоналу (не викладацького складу) та значні суми за семестр (зверніть увагу на приватні заклади) зовсім не гарантують високої якості освіти. Як наслідок, професори не зацікавлені підвищувати свій рівень, їм стає вигідніше перетворюватися на менеджерів, а студентів перетворювати на споживачів корпоративних послуг.
Другий стереотип – “престижно”. Якщо подивитися на світові рейтинги навчальних закладів, американські та британські університети традиційно посідають перші сходинки. Дипломи Ліги Плюща – об'єднання восьми приватних закладів вищої освіти США – також популярні в Канаді. Бізнес надає випускникам таких інституцій переваги не лише тому, що вони дійсно знають чи вміють більше, а скоріше тому, що вони пройшли через більш складний відбір відомого бренду. Якщо ж у менеджменті працюють ще й випускники цих університетів, їх лояльність до певних закладів також впливатиме на відбір, бо люди традиційно ставляться краще до тих, хто схожий на них самих.
Цікаве дослідження зробила професор Лаурен Рівера. Її книга “Pedigree: How Elite Students Get Elite Jobs” вказує на величезну різницю, яким чином рекрутери елітних фірм надають перевагу випускникам із малої кількості престижних коледжів, і як вони ставляться до всіх інших. Випускники закладів із низькими рейтингом, на думку деяких рекрутерів, демонструють моральний провал.
Сумно визнавати, але за такою логікою вже не так важливо, який навчальний заклад ви закінчили, якщо він не потрапив до найкращих світових рейтингів. Пропозиція університетської освіти у посередніх закладах стає все більш масовою. Як наслідок, випускникам стає все складніше знайти робочі місця, які б дійсно відповідали рівню отриманої освіти. Дехто продовжує навчання в магістратурі, яка стає прихованою гаванню для безробітного бакалавра та суттєво не збільшує шанси на працевлаштування, бо завжди знайдуться претенденти з більш престижних навчальних закладів.
Лаурен Рівера відкриває очі на те, чому діти батьків із малозабезпечних чи навіть деяких сімей середнього класу не здатні отримати так звані елітні посади. Багаті батьки можуть не тільки забезпечити доступ до приватних закладів, а насамперед, урізноманітнити досвід дітей та ознайомити їх з різними стилями спілкування у суспільстві. Вони з дитинства опановують навички невимушеного налагодження важливих контактів, майбутнього нетворкінґу, якого так бракує їх потенційним конкурентам. І це не лише доступ, скажімо, до обладнання для гри у гольф-клубі, але й зовсім інші правила гри, внутрішні поради “з середини”, як вигравати у боротьбі за місце під сонцем.
Не менш цікавий та неочікуваний аргумент Лаурен Рівера – діти з малозабезпечних сімей та нижчого прошарку середнього класу занадто багато концентруються саме на оцінках та процесі навчання й забувають про соціальне життя. Цю помилку батьки несвідомо заохочують ще у школі, бо не знають про критерії відбору вступних комісій у престижні навчальні заклади. Елітні університети приділяють значну увагу не тільки балам та успіхам у навчанні дитини, але й її позашкільним досягненням. Багато студентів, які зосереджені виключно на своїх оцінках, будуть поза грою великого бізнесу ще задовго до першої розсилки резюме. Адже роботодавці з пропозиціями найбільш високооплачуваної роботи початкового рівня шукають майбутніх працівників переважно у кращих навчальних закладах, до яких “круглі відмінники” без позашкільних досягнень можуть і не вступити. Таким чином, брак соціального життя після занять стає додатковим фільтром для відсіювання бідніших студентів, яким, наприклад, доводиться працювати після лекцій.
Отже, якщо ви чи ваші діти не змогли претендувати на місця у найпрестижніших університетах (а у Канаді їх досить мало), не варто впадати у розпач. Як не дивно б це виглядало, йдіть навчатися до громадських коледжів. Так, вони можуть програвати у рейтингах, але коледжі надають прикладну освіту, потрібну для працевлаштування саме на посади початкового рівня. Якщо ж вдасться швидко отримати досвід роботи, – це шлях до менеджерської посади. І тоді подальша конкуренція вже буде базуватися не тільки на престижності вашого навчального закладу, але й на досвіді попередніх місць роботи. А ще краще – заснувати свій бізнес та бути роботодавцем для інших.
У Торонто доводиться спостерігати цікаву тенденцію, коли випускники, наприклад, програм МБА університету Йорку беруть додаткові курси в коледжах, бо для посади початкового рівня їм бракує практичних знань, а для менеджерської посади одразу після закінчення університету їм бракує життєвого досвіду. Врешті-решт, менеджери лише роблять речі правильно, а тільки лідери роблять правильні речі.
Share on Social Media
