Новий Шлях.
У травні 2016 р. у Торонті пройшов найбільший у Північній Америці фестиваль документальних фільмів. У фестивалі взяло участь більше 200 фільмів з Канади та інших країн, які подивилося більше 200 тисяч глядачів. У позаконкурсній програмі фестиваля, яка називалася World Show Case, був показаний також і фільм “Українські Шерифи” режисера Романа Бондарчука. До цього, фільм отримав приз журі на найбільшому у світі фестивалі документального кіно, IDFA (International Documentary Festival of Amsterdam), який проходить в Амстердамі.
Фільм розповідає про волонтерство у селі Стара Збур’ївка на Херсонщині. Як розповідає Роман Бондарчук, «Людям у цьому селі було складно викликати міліцію, вона туди ніколи не доїздила бо село віддалене, знаходиться на Кінбурнській Косі. А якщо і доїздила, то робила більше проблем, ніж було до того. Тому люди вирішили обрати двох «шерифів» із сільської громади, які б виконували функції міліції. Наш фільм – це спостереження за цими двома сільськими чоловіками, які їздять на жовтих Жигулях і вирішують проблеми громади».
Причому, як зауважує Роман, ці «шерифи» не знаходяться у складі Міністерства Внутрішніх Справ України, в них немає легального статусу і офіційних повноважень: «В цій ситуації кожен сам вирішує, у кого які повноваження. Я вважаю, що вони мають більше повноважень, ніж міліція, бо їх вибрала громада і вона делегувала їм право підтримувати порядок в селі. Якщо дивитись на це все з точки зору статистики злочинів, то рівень злочинності там набагато нижчий, ніж в усіх сусідніх селах, просто завдяки їхній присутності і профілактиці. Вони там з людьми спілкуються, люди можуть їм подзвонити і ті приїдуть, отже там тяжких злочинів практично не трапляється. Нещодавно в селі були вибори і їх вибрали депутатами сільради. Тепер в них є хоч якісь папірці, що вони представники якоїсь влади».
З художньої точки зору, Роман каже, що йому «було цікаво дослідити життя віддаленого українського села, чим люди живуть, які в них проблеми, з чого складається їхній день, місяць, рік, що вони їдять, про що думають. Це суто дослідницька мета, я не можу сказати, що переслідував якісь художні цілі в цьому фільмі. Це намагання зрозуміти, де ми живемо, в якій країні і хто ми такі».
Ми також запитали Романа, наскільки часто трапляється така громадська ініціатива в селах. Відповідь: «Коли ми почали знімати 3,5 роки тому, це була єдина така ініціатива, про я ку ми знали. Зараз, наскільки я знаю, впроваджується програма «Сільський Шериф» і людям, солдатам, які повертаються з фронту, пропонують пройти курси і залишитись в своєму селі шерифом. А з точки зору громадської ініціативністі на селі – Стара Збур’ївка просто хороше село, там живуть рибалки і в них ніколи не було колгоспу та пам’ятника Леніну. Завдяки цьому вони доволі ініціативні і підприємливі. В цьому селі ініціативність проявилась задовго до Майдану. Коли я їх побачив, я зрозумів, що нам всім є чого в них повчитись. Українська мова в південному селі має вигляд діалекту, там багато русизмів і вона доволі своєрідна, але це все ще українська мова і я думаю, що нею говорять відсотків 75 людей, які там живуть».
Share on Social Media
