Під кінець минулого тижня Україна опинилася в ситуації, для якої підходить вираз in limbo, що у своїй етимолоґії має вислови “на межі” та “у підвішеному стані”. І саме цей “підвішений стан” все ближче штовхає країну до межі. Протягом останніх 23 років багато разів говорилося, що країна знаходиться на межі. Усі межі були кінець-кінцем перетнуті, і у остаточному рахунку Україна дістала Президента, який жодною мірою не виконував своїх обов'язків, працював виключно на свою кишеню, знищував незалежність за наказами Москви, і заради збереження такої ситуації був готовий вбивати необмежену кількість людей.
Протягом останніх 12-ти місяців українці, вкотре за свою історію, показали спроможність до жертовної і успішної боротьби з ворогом попри несприятливі обставини. Зараз українці, знов-таки вкотре за свою історію, намагаються навести порядок в країні і встановити ефективний уряд. На відміну від випадків успішної боротьби з ворогами, в України, на жаль, практично немає досвіду успішного урядування. Під час останнього періоду урядування політичних сил, які, принаймні офіційно, вважалися патріотичними, Україну стали записувати у ряди failed states, настільки кричущою була відсутність реформ і настільки руйнівною була боротьба між Ющенком і Тимошенко. Прихід Януковича був ознакою, що система відносин “народ-уряд”, як і сама державна машина, справді зазнали невдачі.
У ситуації війни та жорсткої економічної кризи нова Верховна Рада протягом більше ніж місяця після парламентських виборів затягувала з призначенням уряду. Дошкуляє те, що про цю проблему голосно сигналізували із закордону. На тлі урядового хаосу Міжнародний Валютний Фонд не поспішає виділяти Україні черговий транш програми stand-by, який мав надійти у листопаді. І це – незважаючи на скорочення ВВП на 7% і падіння резервів Національного Банку нижче критичної межі. Віце-президент США Джо Байден під час візиту до Києва 3 тижні тому обмежився заявами про нагальність реформ, а от колишній посол США в Україні Стівен Пайфер минулого тижня вже сказав, що коли Україна втратить шанс на реформи, це стане міжнародною ганьбою.
Зараз у списку нового уряду – досить сміливі призначення (у тому числі – іноземців), які, як мається на увазі, мають здійснювати радикальні реформи. Але для проведення таких реформ потрібна насамперед воля перших осіб держави. Якщо наступний уряд буде неспроможним на реформи, це означатиме, що успішна революція справді не означає швидких змін в урядуванні. Крім того, важка ситуація в економіці та війна штовхають країну на межу втрати державності. На цьому тлі в Україні почастішали розмови про третій Майдан, які розділили демократичну громаду майже навпіл – одні говорять, що Україна не переживе третього Майдану, інші стверджують, що Україна не виживе без нього. Правда в тому, що ніхто не знає, що станеться у випадку третього Майдану. Будемо сподіватися, що жодна з цих двох партій, які почали формуватися, не збирається симулювати реформи або не має Майдан за самоціль.
Share on Social Media
