Олег Коцарев для НШ-УВ, Київ.
Марія Савчин. ТИСЯЧА ДОРІГ. Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни. – 2-ге видання. Передмова Володимира В’ятровича, голови Українського Інституту Національної Пам’яті. – Київ: Смолоскип, 2017. – 544 с.
15 червня в Національному Музеї Історії України в Києві відбулася презентація книжки спогадів Марії Савчин “Тисяча доріг”. Її проводили спільно видавництво “Смолоскип” і Український інститут національної пам’яті. І якщо видавництво забезпечило, скажімо так, літературно-книжковий бік заходу, то Інститут національної пам’яті організував такий колоритний ілюстративний матеріал, як справжні справи з архіву НКВД, присвячені безпосередньо Марії Савчин та її побратимам і посестрам. Усі охочі могли їх узяти та погортати, щоб відчути не лише дух і настрій доби, а й саму її матеріальну фактуру.
А розпочав вечір директор “Смолоскипа” Ростислав Семків:
– Друга світова війна була потрясінням такого роду, про яке його очевидці часто не мають сили говорити, не хочуть згадувати. Марія Савчин (псевдо – “Марічка”) знайшла в собі сили розповісти про важкі часи, про драматичні та болючі події. І не тільки залишила свідчення, а й створила літературно сильну книжку. Якщо кажуть, що переможці пишуть історію, то це той випадок, коли історію дійсно пишуть переможці. Адже Марія Савчин ані на мить не сумнівалася в успіхові боротьби за незалежність, яка тоді могла здаватися безнадійною. Ну, а місія нашого видавництва – робити, щоб такі “послання у вічність” ставали книжками.
Виступив на презентації відомий громадсько-історичний діяч, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович:
– Уперше я прочитав спогади Марії Савчин у 1995 році. Я тоді був другокурсником, уже визначився з фаховим інтересом саме до історії УПА. Але звик, що більшість матеріалів з цієї теми – сухі та фактологічні тексти. Коли ж я взявся до цих мемуарів, був вражений їхньою інакшістю, яскравістю. З цієї книги били емоції, від неї було годі відірватися. “Тисяча доріг” читалися, мов пригодинцький роман. І це ж іще треба брати до уваги, що вона писала в емоційно складний для себе момент, коли її, між іншим, звинувачували у співпраці з КДБ. Але Марія Савчин була надзвичайно сильною особистістю за будь-яких обставин. Я пам’ятаю її приїзд уже до незалежної України, виступ в університеті. На нього викладачі, як заведено, зігнали силоміць студентів, котрим нічого не було цікаво. Але ця літня маленька жінка у лічені хвилини зуміла повністю привернути їхню увагу та не відпустити її до кінця зустрічі. Для мене Марія Савчин – взірець харизматичної людини. А її книжка – це ще й ідеальне видання для тих, хто нічого не знав про УПА, але хоче дізнатися.
Однією з родзинок презентації в Музеї Історії була участь у ній молодих поеток, смолоскипівських лауреатів, які читали найдинамічніші уривки з книжки “Тисяча доріг”. Так, Катерина Девдера читала уривок про особливості сімейного життя в упівському підпіллі, а Катерина Рудик – про поїздку до Західної Польщі, де Марія Савчин ледь не найнялася працювати до офісу польських спецслужб.
Далі виступила людина, що до неї, як з’ясувалося, книжка “Тисяча доріг” має прямий стосунок. Це – директорка книгарні “Смолоскип” Ольга Погинайко:
– Добре, що книжка Марії Савчин вийшла саме цьогоріч, бо маємо 75-ту річницю створення УПА. Адже вона є, серед іншого, таким собі посібником, з якого можна дізнатися, наприклад, як у якому регіоні робилися криївки. Або про те, що навчальна книжка повстанців заради конспірації мала на обкладинці назву “Пашні буряки”. Також Марія Савчин дохідливо пояснює, чому і як упівці боролися без надії. Мені було цікаво читати “Тисячу доріг” як жінці. Марія Савчин чимало рефлексує на тему жінки в УПА з різними нюансами, в неї є феміністичні пасажі. Нарешті, ця книжка була важливою для мене особисто. Бо я виростала в тих місцях, де були криївки, могили повстанців… І ось на сторінках “Тисячі доріг” я зустріла згадку про бійця на псевдо “Далекий”, котрий був моїм двоюрідним дідом!
Ще одна молода поетка Дарина Гладун прочитала уривок зі спогадів, що в ньому Марія Савчин розповіла про свою драматичну втечу з-під арешту в Перемишлі (драматичну передусім не тому, що довелося вистрибувати на вулицю з вікна, а через те, що “Марічка” залишила в руках польських спецслужб свою грудну дитину, логічно розраховуваши, що їх у кожному разі розлучать). Катерина Рудик прочитала історію про різні псевда в УПА та кумедні випадки, з ними пов’язані. А насамкінець знову Дарина Гладун зачитала такий собі “гепі-енд зі сльозами на очах” – про приїзд Марії Савчин до України, зустріч із сином, а також із першим чоловіком, “Орланом” (Василем Галасою), з яким вони, однак, уже були чужими.
Перевидання “Тисячі доріг” Марії Савчин рушає до читачів. А читачі, відповідно, здобувають додаткову можливість обміркувати трагічні, героїчні, неоднозначні та повчальні події середини минулого століття.
Share on Social Media
