Ми знаємо Тараса Шевченка не лише як геніального поета, письменника, мислителя, основоположника нової української літератури, але й як великого художника, гравера та засновника критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві.
Шевченко до кінця своїх днів залишався бунтарем і мужнім борцем проти самодержавства, боровся за визволення пригноблених народів – українського і ряду інших, як от казахського і кавказьких народів. Такі думки і почуття Шевченка визнавало багато діячів нашої культури. Його поетичні і живописні твори поціновували передові представники української писемності та кращі визначні мистці реалістичного спрямування. Його творчість вплинула на таких українських малярів ХІХ і ХХ століть як Сергій Васильківський, Микола Пимоненко, Порфирій Мартинович, Костянтин Трутовський, Володимир Орловський та інших. Вплив Шевченка особливо позначився на творчості художника Льва Михайловича Жемчужникова, який після смерті Тараса продовжував працювати над виданням “Живописної України”.
Народився Лев Жемчужников 2 (14) листопада 1828 р. в селі Павловка Орловської губернії. Він виховувався у дворянській родині, згодом у кадетському і пажеському корпусах, мав стати воєнним кар’єристом, але вибрав для себе інший життєвий шлях. У 1849 р. вступив до Петербурзької академії мистецтв, в якій “збайдужів до рутинних занять і потягло мене до природи і життя” – написав опісля художник. В академічних класах він відчув відсталість цього мистецького закладу. Зрозумівши суспільне значення образотворчого мистецтва, студент, освоївши під час трирічного навчання в академії все те, що було йому потрібне, на знак протесту залишив студії і влітку 1852 р. поїхав в Україну.
Тут Жемчужников відчув потяг до зображування народного побуту і почав робити малюнки для майбутніх творів. Українські міста і села, народ і природу він полюбив усією душею, перебуваючи понад чотири роки в Україні, які стали найбільш плідними у його образотворчості. Знайомство з полум’яною поезією Тараса Шевченка, з українськими кобзарями та закріпаченими селянами, штовхнуло художника до вивчення української мови та історії. Одруження з дівчиною-кріпачкою мало надзвичайно велике значення для його подальшої діяльності.
Коли Шевченко був на засланні, Жемчужников допомагав йому матеріально. Поет згадував про Жемчужникова у своєму “Щоденнику”: “…був би радий побачити людину, котра так іскристо, нелицемірно полюбила мою милу рідну мову і мою прекарсну бідну родину” (10 листопада 1857 р.). Натомість, у своїх спогадах, Жемчужников занотував: “Шевченком я тішився, читав і перечитував, читав іншим, відкриваючи їм красу і силу цього замученого генія”.
До числа перших акварельних творів маляра на українську тематику належать картини “Химка Забіячиха”, “Портрет козака Кирила Харченка”, “Селянка Варка”, “Явдоха Туденова” (усі 1853 року). Слід вирізнити ще й такі, створені в Україні картини:”Чумаки в степу”, “Лірник у хаті” та “Отара овець, що повертається у село увечері”.
Один з кращих творів маляра, “Кобзар на шляху” (1854), намальований олією на полотні до слів із поеми Шевченка “Катерина” –
“Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий”
У цьому творі Жемчужников показав долю своїх героїв, а також долю всього українського народу. Такою тодішньою дійсністю, мистець підняв велике коло проблем – передусім соціальних та моральних, пов’язаних із бідняцьким життям людей у суспільстві. На пагорбі біля шляху, що простягнувся вдалину, поруч верстового стовпа, сидить сліпий бандурист, за спиною котрого стоїть хлопчик-жебрак, і простягнувши руку, він чекає на подачку. Твір збагатив напрям критичного реалізму, який міцнішав своїми позиціями. Під час своїх мандрівок по Україні, Жемчужников збирав народні казки, перекази, пісні і повір’я, а також зарисовував особливості українського одягу, обличчя людей і природу різних місцевостей.
У 1856 році, художник виїхав до Парижа з метою вивчення гравірувальної техніки на металі. Глибоко шануючи Шевченка, на підставі фотографії з нього, яку позичив від Пантелеймона Куліша, котрий привіс її з собою до Франції, Жемчужников замовив у фірмі Лемерсьє та у кращого французького літографа А. Мульєрона портрет поета, який той бачив згодом у Петербурзі. Шевченкові робота Мульєрона дуже сподобалась і він ствердив портрет своїм автографом. У столиці Франції, художник знову звернувся до поеми Шевченка “Катерина”, розповідаючи про трагізм знедоленої молодої дівчини. Свій офорт назвав “Покинута” (1860 р.), в котрому, на повний ріст, селянська дівчина гірко ридає, закривши обличчя руками. Стоїть вона боса посеред дороги, вітром розтріпані її коси і одяг, вона залишилася самітною і вигнаною з села. Катерину, майбутню матір, зображено страждаючою, обдуреною москалем-негідником. Цей офорт високо оцінив Шевченко, “і він за цей малюнок назвав мене Шекспіром” (з листування Л. Жемчужникова з І. Терещенком, 3 січня 1891 р.).
Наприкінці літа 1860 р. Жемчужников повернувся до Петербургу, де познайомився з Шевченком. З жовтня 1860 р. Шевченко часто заходив до свого друга по фаху, навіть намалював його портрет, який нажаль не зберігся. На помешканні у Василя Білозерського, коли понеділками відбувалися там багаточисленні зустрічі, бачили один одного й розмовляли між собою. Жемчужников зберігав кілька поетичних і малярських творів Шевченка. Після смерти поета, художник змалював його у труні та написав “Згадку про Шевченка, його смерть і похорон” (Журнал “Основа“, 1861 р., ч. 3). Труну Тараса Григоровича несли відкритою до Смоленського кладовища, за котрою близенько крокував і Жемчужников. “У цей час попадував сніг. “Це діти послали з України свої сльози по батькові”, сказала одна українка” (Із “Згадки…“ Жемчужникова, журнал “Основа“, 1861 р., ч. 3.)
Продовжуючи традиції Шевченкової “Мальвничої України” (1844 р.), Жемчужников видав серію офортів під тою ж назвою окремим альбомом як додаток до журналу “Основа” (1861-1862 рр.). Хоч ці офорти поступаються перед Шевченковими насамперед глибиною тем, все таки вони мають велике значення. У них показано життя і побут українського села та образи представників народу. Сміливе наслідування ідеалів Тараса Шевченка та його художньої практики поставили Жемчужникова в ряди перших послідовників великого Кобзаря серед українських художників.
Павло Лопата
Торонто
Share on Social Media
