Розвиток образотворчої праці художника Івана Івановича Соколова припадає на початок другої половини ХІХ століття. У той час в Україні велася масова боротьба селянства і передової громадськості проти кріпосництва. Гнівним голосом до повстання проти самодержавства прозвучали полум’яні слова Тараса Шевченка та його картини – високоякісні живописні твори, наповнені образами героїв-людей, здатних на самопожертви.
Заклики генія захоплювали український народ та сміливо об’єднували його до боротьби задля суспільного добра та правди. І тому образи, створені геніальним малярем Тарасом Шевченком, стали своєрідним дороговказом для багатьох мистців пензля. Одним з тих, кого твори Шевченка спрямували на шлях правдивого показу протиріч життя в умовах соціальної нерівності, був Іван Соколов. Він народився в Астрахані 1823 року. Був сином дрібного чиновника, поступив до Петербурзької академії мистецтв, яку закінчив 1855 року. В Академії здобув найкращу науку малярства у професора О. Маркова, який був відданий строгому академізмові. Як Тарас Шевченко, котрий черпав для своїх творів із біблійної тематики, так і Соколов вдався до зображення євангельських сюжетів. Таким чином зродилась композиція “Поклоніння волхвів” 1848 року та інші подібні.
Знайомство Івана Соколова з художниками Константином Трутовським та Левом Жемчужниковим змінили його погляди на мистецьку творчість. Поклик творити побутові картини, таки переміг. Соколов був свідомий того, що через переслідування української культури через царські укази, строгу цензуру та заборони друкувати книги українською мовою, йому не буде легко розвивати національні традиції українського мистецтва. Тим більше, що після закінчення студій в Академії, молодому мистцеві 1857 року було надано звання академіка, а 1864 року – вже професора. Він мав можливості подорожувати по Кавказі, де робив різні зарисовки людей та місцевої природи. Повернувши до Петербургу, він намалював кілька картин, присвячених життю кавказців.
Україна, її народ та природа з усією своєю красою, зачарувала художника. Вже з початку 1860-их років українська тематика посіла чільне місце у його творчості. В Україні він подовгу жив у селі Генжовка на Харківщині, а на початку 1870-их назавжди поселився в Харкові. Оспівану Миколою Гоголем та Тарасом Шевченком “Малоросійщину”, хоч і з застереженням для себе не падати в її лоно, художник полюбив усім своїм серцем. Його цікавила сучасна малярська громадськість не тільки міста Харкова, якої там бракувало, але і поза його межами. Місцеві художники, прагнучи створити мистецьке об’єднання, спромоглися у 1880-му році згуртуватися і заснувати Товариство любителів красних мистецтв. Його головою було обрано Івана Соколова, але втримати в згоді, нібито, однодумців, надовго не вдалося. Через рік товариство припинило своє існування.
Соколов, як знавець побуту українських сіл і містечок, кінцем 1840-их років створив акварельну роботу “Українська жінка з дитиною”. У цьому зображенні бачимо подвір’я, фрагмент хати та плетений пліт, перед якими молода сидяча мати, посадивши на коліна малятко, бавиться з ним, ніжно пестить і насолоджується його догідливостями. Ця картина-наповнена художньою оповідністю.
Картину “Проводи рекрутів” (1860 р.), без застережень можна відзначити найкращою, що потрапила до скарбниці українського жанрового живопису 60-их років ХІХ століття. В ній вказано гостроту соціально-викривальної сили. Інші твори Соколова, як “Перезва”, “Прощання косаря” (1857 р.), “Жінка з дітьми”, “Сім’я за вечерею”, “Повернення з ярмарку”, “З базару”, “Дівчата ворожать в ніч на Івана Купала”, “Сцена біля хати”, “Весілля”, “Кобзар”, присвячені українському народному побуту. До числа картин, наповнених справжнім драматизмом, належать “До корчми”, “Скарга”, “Похорони”, “Погорільці” та інші. На сторінках журналу “Художній листок” (1860 р., ч. 25), знайшлося місце для згадки про полотна Соколова: “Він вміє вибирати такі сюжети, які мимоволі примушують нас бачити художника-мислителя, і людину нам сучасну та художника, вихованого природою, з якої черпає свої мистецькі натхнення”.
На композиційній картині “Проводи рекрутів”, яка подібна до творів Репіна “Проводи новобранців” та Савицького “На війну!”, бачимо сумне і скорботне явище, яке Соколов дуже вдало зумів передати кольорами та пензлем на полотно. Зимою, в люту студінь, двоє коней тягнуть по дорозі сани з двома рекрутами. За саньми йдуть молода жінка з дитиною на руках і похила стара мати котрогось із звербованих до царської армії. Образ старої матері, що згорблено йде за сином, сповнений турботою. В неї роїться думка, можливо, останній раз вдивляється в обличчя свого улюбленого первородного.
Драматичний лад цього твору доповнює холоднеча пейзажу, поза-сільське безлюддя та хуртовина, котрі виразно підкреслюють трагічний стан людського життя, особливо молодої жінки, що тулить дитятко до свойого тіла. Картина оця, що нагадує страшне нещастя молодиків на службі в царському війську, аналогічна до офорту Шевченка “Казка” (Солдат і Смерть), в якій художник зобразив скаліченого царською довгорічною службою солдата, якого на околиці рідного села чекає смерть з косою.
Неабиякий вплив на Івана Соколова мала поезія Тараса Шевченка, яку він читав тоді, коли поет поневірявся на засланні. Міцна дружба, що в’язала художників після повернення Шевченка до Петербургу, також лишила за собою помітне місце. Із “Щоденника” (7 квітня 1858 р.) довідуємося, що Тарас мав намір поїхати до Павловська, до знайомого йому ще з Новопетровського укріплення генерал-майора Карла Бюрно, але через відвідини Соколова, до якого він зайшов по дорозі, запізнився на залізницю. А 7 травня Шевченко записав: “Разом із Семеном Гулаком Артемовським зайшли до художника Соколова, полюбувалися намальованими нашими земляками та землячками…”.
Під кінець травня 1858 року Соколов вибирався поїхати в Україну з метою зробити для майбутніх своїх картин зарисовки. Тарас Григорович написав дуже теплого рекомендаційного листа Григорію Галагану – українському поміщику, знайомому Шевченкові ще з 1840-их років: “Може, приблукає в Сокиринці оце добрий чоловік і маляр дуже дотепний то ти, мій друже, Богу милий, ласкаво привітай його. Воно розумне, добре і любить наш народ і нашу країну. А зовуть його Іван Іванович Соколов” (27 травня).
Тарас Шевченко бачив Соколова як свого послідовника і художника, що вмів зображати життя простих українських людей. Він бачив рисунки та ескізи мистця російського походження, який ворожо ставився до кріпосництва і з гіркотою переживав за нелегку долю українського народу. У Красноярському художньому музеї зберігається картина Соколова “Приятелі”. Шевченко відтворив з неї свій офорт у березні 1859 р., за котрий, разом з офортом “Притча про робітників на винограднику” з картини Рембрандта, йому було дано звання академіка 1860 року. Різні відбитки з офорта, відомі ще як “П’яниці”, “У корчмі” та “В шинку”, зберігаються у музеях і архівах.
Поет відчув у картині Івана Івановича гірку долю селян, що загнала їх до корчми заливати своє горе. Трійця пияків сидять за столом. Один вже нетямущий, голову опустивший на рамено. Другий старик, праворуч, рукою підпер важку голову з ледь відкритими очима, а його товариш, посередині, щось розповідає. Шевченко помітив у творі Івана Соколова актуальну проблему сільського життя і вигравірував її аби передати глибокий пригноблений психологічний стан селянства.
Іван Соколов помер у Харкові на 96-му році життя, 12 листопада 1918 року. Доробок художника містить численні шедеври, які мають в собі неабияку ціну та історичну вартість. Будучи творами сучасника і послідовника Кобзаря, вони поповнили культурну та духовну скарбницю українського мистецтва.
Share on Social Media
