Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

“Робітниця” Мирослава Ірчана (До 125-річчя українського поселення в Канаді (продовження))

Oct 4, 2016 | Arts & Culture, Newpathway, Featured

Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.

Продовження з попереднього числа

Завдяки великому організаторському таланту Ірчана, біля журналу згуртувалася група інших письменників-початківців. На сторінках “Робітниці” з’являлися оповідання та нариси Івана Микитина, Василя Босовича, Михайла Синьовергольця та інших. Після двох років існування “Робітниці” в журналі, між іншим, згадувалось: “…Не всі вірили в його успіхи. Хто його читатиме? Хто його піддержить? А показалось, що “Робітниця” не тільки вдержалась, але стала єдиним журналом на українській мові на цілій американській землі, до того дійсно масовим. Ще ніякий український журнал не розходився так широко в масах, як розходиться “Робітниця”

(“Робітниця”, 1 червня 1926 р.). У 1929 році журнал відзначав 5-річчя свого існування.

З приводу ювілею журнал випустив святковий номер за 15 березня-1 квітня. Як це видання, так і його редактора вітали місцеві українці Вінніпеґу та надсилали вітання, які надходили з Канади, США, Галичини, Буковини та України, а також з тих країн, де жили українці-Бразілії, Аргентини, Німеччини, Чехословаччини і інших. Українська письменниця Мирослава Сопілка, народжена 1897 р. у Винниках, якої твори поміщувалися в журналі, надіслала “Робітниці” в день її п’ятиріччя віршоване вітання. “Робітниця” помістила статтю М. Поповича, першого редактора “Голосу Робітниці”, в якій йшла мова про історію виникнення і розвиток першого жіночого журналу в Канаді.

У травні 1929 року редактор “Робітниці” Мирослав Ірчан повернувся в Україну. Для його повернення виникло кілька причин. Його дружина Зденка, хворою виїхала разом з молоденькою дочкою Маєю, до Праги раніше. Редактор був відповідальний за випуск двох журналів “Робітниця” і “Світ молоді”. Крім цього він був секретарем заокеанської філії “Гарт”-групи поетів і письменників, був драматургом, директором, режисером і актором та автором кількох драматичних творів, які ставились в театральних залах в Канаді кілька разів, а для власної літературної творчості, мав дуже мало часу, ночей не досипаючи. Проектів у нього тоді було чимало. І реалізувати їх, задумав в Україні під час так званого “Відродження”-українізації. Столицею України тоді був Харків, тож у цьому місті, Ірчан поселився, очоливши літературну організацію “Західна Україна”, і ставши одним з перших членів новоутвореної Спілки письменників України.

28 грудня 1933 року, Мирослав Ірчан, у приміщенні ЦК КПУ, мав довшу розмову з російським Павлом Постишевим-тодішнім секретарем Харківського обкому, після якої його арештовано. Його звинуватили за “приналежність до націоналістичної української контрреволюційної організації, яка прагнула повалити Радянську владу в Україні збройним шляхом та готувала замах на Постишева”. Відданий до суду, він розглянув справу Ірчана, і виніс вирок: 10 років концентраційного ув’язнення. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі. Але місцеві органи НКВД і тут його запідозріли, що Баб’юк А. Д. продовжував “перебувати на своїх контрреволюційних позиціях”. Тому суд Ленінградської області, за протоколом з 9 жовтня 1937 року, засудив його до найвищої міри покарання-розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 року. На сороковому або сорок першому році життя Ірчана закінчилося трагічною смертю. Вся літературна творчість поета і письменника стала раптово забороненою, й наказано, щоб його ім’я і прізвище нігде не згадувалося. На цьому місці слід зауважити, що жінка Мирослава Зденка і їхня дочка Майя, опинилася в західносибірському місті Омск. Чи поїхали вони туди добровільно, або були змушені виїхати з України, досі не встановлено. З Омск вона написала листа до Івана Навізівського до Вінніпеґу з датою 9 липня 1934 р., в якому вона просила його не висилати їй жодні газети та журнали з Канади, а також, щоб він повідомив Українську Американську Ліґу в Нью-Йорку, зробити те саме, бо заокеанська преса не давала їй спокою. “Іншим разом напишу більше. Поздоровляю всіх. Зденка”-були останні її слова, що лягли на аркуш цього листа.

Різноманітні твори Мирослава Ірчана появилися у понад 50 книжкових виданнях. Серед них: “Сміх Нірвани” (1918), “Трагедія Першого травня”, “Фільми революції” (1923), “Карпатська ніч” (1924), “В бур’янах” (1926), “Автопортрет”, “Проти смерті” (1927) та багато інших, виданих в Україні. В Канаді надруковано такі його п’єси: “Бунтар” (1922), “Безробітні”, “Дванадцять”, “Нежданий гість”, “Родина щіткарів” (1923), “Товариство “Пшик”, (1925), “Підземна Галичина” (1926) та “Радій” (1928). На сторінках канадської преси було надруковано понад 200 його статтей, оповідань, повістей, довідок, заміток та всякого роду публікацій, не враховуючи кілька десяток віршів і поем, переложених на українську мову з інших мов світу. Майже у всіх його працях заторкнуто проблеми українських емігрантів, особливо в Канаді, де працював понад п’ять років редактором, коректором та істориком. Мирослав Ірчан написав дві відомі праці історико-публіцистичного характеру про українських поселенців у Канаді. Після посмертної реабілітації Ірчана в квітні 1956 року, обидві вийшли кілька разів окремими виданнями. “Канадська Україна”-конденсований виклад історії канадських українців протягом 40-річчя (1890-1930). В ній автор зворушливо розповів про надприродні зусилля українців “зробити життя” у тому далекому заокеанському краю. “З прерій Канади в степи України” можна назвати художнім нарисом Ірчана, в котрому зізнався про зупинку в Берліні по дорозі з Канади в Україну, де мав зустрічі з українськими емігрантами та виголосив кілька доповідей про різні аспекти в житті канадських українців, про їхню культурно-освітню та господарську діяльність українсько-канадських трударів. Своїми високо художніми творами, публіцистичними матеріалами, літературно-громадською діяльністю тощо, Мирослав Ірчан (Баб’юк Андрій) зайняв визначне місце в історії української еміграції в Канаді. З вищенаведеного, слід зробити заключний висновок: жорстокий червоний сталінський терор в Україні у тридцятих роках ХХ століття нещадив ніяких українських діячів української культури, ні поетів, письменників, науковців, українську інтелігенцію, як також і відданих радянській системі вірних комуністів.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.