Юлія Скарлат для Нового Шляху – Українських Вістей, Київ.
8-й місяць повномасштабного вторгнення, де кожен місяць — рік, а для когось — ціле життя. 8-й рік війни, яку веде Росія на території України проти її громадян. Іноді здається, що людський мозок може пристосовуватись до будь-чого, але йому потрібен час. Пристосуватись та випрацювати опірність — можливо. Звикнути та забути — ні.
Кожен день нищівної війни це жорстока реальність, до якої ми не були готові. Чи можливо підготуватись до подій, які навіть складно усвідомити? Навряд чи. У таких випадках «вмикається» опірність, і ми пристосувуємось, бо іншого вибору просто нема.
Щоденні обстріли столиці й інших українських міст, рекордні за тривалістю повітряні тривоги, що змінюють одна одну, віяльні відключення електроенергії, часткова відсутність зв’язку та новини про замінування Каховської ГЕС. До того ж нам продовжують обіцяти вкрай важку зиму, а вже почалась непроста осінь. Взимку, ймовірно, буде ще важче, адже українців постійно попереджають про зниження середньої температури опалення з 23°С до 16-15°С. Та чи будемо ми готові?
А що далі?
Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук в ефірі національного телемарафону закликала українців, які зараз перебувають за кордоном, не повертатися додому до весни, оскільки через російські атаки зима буде надзвичайно важкою.
Але як жити тут, всередині країни, у її столиці, коли ти не маєш можливості поїхати? Морально-етичної можливості.
Після важкого для Києва понеділка 10-го жовтня, рівно через тиждень, 17-го жовтня, російська армія запустила по об’єктах на території України 42 дрони-камікадзе Shahed. Вони знищують нашу інфраструктуру, вбивають людей та змушують нас вкотре боятись за своє життя та життя рідних, але їм не вдасться знищити силу українського духу.
Фахівці зі свого боку запевняють, що роблять все можливе для захисту столиці та інших міст від лютих ворожих атак. Так, у понеділок 17-го жовтня четверо співробітників поліції, троє патрульних і старший оперуповноважений помітили один із ворожих безпілотників у небі та збили його з автоматичних гвинтівок, не дозволивши долетіти до цілі.
Пізніше міністр внутрішніх справ Денис Монастирський нагородив співробітників поліції, вручивши їм нагрудні знаки «За відвагу у службі». За його словами, того дня правоохоронці, озброєні автоматами, виконали 2% роботи всієї ППО України.
Щоправда, ворог все ж зміг завдати значної шкоди інфраструктурі країни. За повідомленнями, на даний момент вже зруйновано 40% українських електростанцій, — і це призводить до масових вимкнень електроенергії по всій країні.
Вимкнення електроенергії у Києві, жовтень 2022 р. Портал Акцент
З особистих нотаток
Я часто думаю про те, що б мені сказала моя прабабуся, якби дізналась про повномасштабне вторгнення, і про те, що її онука живе у воєнні часи. Так само, як і під час Другої світової війни.
Раніше мені щастило лише «чути» війну, прислухатись до неї. З перших днів повномасштабного вторгнення і до 17-го жовтня я відчувала липкий жах від вибухів у моєму та сусідніх районах Києва, від звуків іранських дронів, які не сплутаєш ні з чим; втрачала спокій від новин та неможливості вплинути на те, що відбувається; відчувала безпорадність, дізнаючись, що хтось не прокинувся після прильоту чергової ракети.
Але 17-го жовтня мій особистий світ вкотре зробив оберт на всі 360 градусів. Залишки ракети впали на територію нашого будинку — і я відчула металічний присмак того, що відбувається навколо. Залишки ракети, знищеної ПВО. Це паралізує. Однак від усвідомлення того, що цього разу «пощастило», легше не стає. Чи буде так наступного разу?
У такі моменти ще більш чітко усвідомлюєш: єдине, що в нас є, — це нинішній момент. І знецінювати його більше не можна, бо коли «щастить» одним, у інших нищівно руйнується життя. У той самий момент.
Незламність — більше, ніж просто слово
Після війни кожен з нас завжди буде па’мятати дві важливі речі. По-перше, у світі не існує справедливості. Ймовірно, її не існувало ніколи, але тепер ми знаємо точно. По-друге, незламність — завжди більше, ніж просто слово. Це спосіб мислення та неймовірна, майже героїчна, здатність діяти попри все. Тепер вона в наших ДНК.
Ми навчались пристосовуватись до будь-яких подій: адаптувати робочі та навчальні графіки, постійно донатити, продовжувати підтримувати місцевих підприємців, жити при свічках й романтизувати, усміхатись, та вірити в нашу спільну перемогу. Незважаючи ні на що та дуже щиро.
8-й рік та 8-й місяць поспіль ми вкотре обираємо життя. Жити у вільній Україні. Це непростий та виснажливий шлях, але по-іншому ми не вміємо. Вкотре ми обираємо життя та правду. У будь-якому розумінні цих важливих слів.
Share on Social Media
