Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Письменник з пензлем в руці (До 110-ої річниці від дня народження Івана Багряного)

Oct 18, 2016 | Newpathway, Featured, Arts & Culture

Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.

Іван Багряний (справжнє прізвище Лозов’яга), народжений 7 жовтня в селі Куземин, але за найновішими дослідженнями не 1907 року, а 1906-го. Іван був поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, громадським діячем та політиком. Своє дитинство він провів у місті Охтирка, Харківської області (тепер Сумської), де хрестили його в Спасо-Покровському соборі.

Його батько Павло Лозов’яга був хорошим мулярем, як також і дядьки Івана – Ілько, Петро, Ігор та Михайло. Читати байки Леоніда Глібова та вірші Тараса Шевченка Іван почав на сьомому році у російській церковноприходській школі, а писати свої вірші по-українськи почав у другому класі парафіяльної школи у рідному місті.

Тут же поступив до повітового училища, потім до вищої початкової школи, а в пореволюційний час – у школу імені Тараса Шевченка, в якій відчув потяг до літератури. Директор школи на прізвище Сергієнко, людина-патріот, мав неабиякий вплив на своїх учнів. Під його керівництвом видавався рукописний журнал “Надія”, редактором якого став Іван Лозов‘яга. Закінчивши школу ім. Тараса Шевченка у 1920 році, Іван вступив до Охтирської технічної профшколи, яка готувала ковалів, слюсарів і ливарників. Іван провчився всього лише рік, і на другому зрозумів, що хотів стати художником.

Потяг до малярства в нього проявився раніше – у 1919 році. Саме тоді до шкільного журналу “Надія” приходилось Івану поміщати рисунки-малюнки та ілюстрації до статтей, написаних його друзями в школі, а то й ним самим. У одному із зошитів “Надія” було записано рукою кілька віршів псевдонімом – це були вірші майбутнього поета, бо першу свою книжечку він видав за взятим прізвищем І. Полярний. На обкладинці іншого учнівського зошита помітно залишився шрифт його назви, але не по горизонтальній лінії, а придуманий Іваном, по вертикальній.

“Мазепинець”, як його злісно називали російські вчителі, 1921 року поступив до Краснопільської художньо-керамічної школи, яку залишив після року навчання. Треба було з чогось жити, тож чотири роки працював на шахтах Донбасу, де належав до робітничої не зовсім легальної організації, забороненої радянською владою.

За свої антирежимні погляди був нещадно переслідуваний. Антикомуністичні настановлення увібрав тоді, коли каральні чекісти закатували на пасіці його однорукого діда за приналежність до армії Симона Петлюри, а згодом загнали на Соловки дядька, звідки той не повернувся. Такі тоді були часи, коли мало хто з людей не боявся Сталіна і його суворого режиму.

Іван Павлович успішно склав вступні іспити до Київського художнього інституту, в якому у 1926 році почав займатися уроками мистецтва. Чотирирічне навчання не вдалось йому завершити, бо за активну діяльність як “неблагонадійного” не допустили до захисту диплому. Ще будучи судентом, зробив карикатуру Сталіна, і то не останню – до цього людожера він повернувся й опісля, перебуваючи в Німеччині. Але про це – пізніше.

Декотрі охтирчани, переважно сусіди та близька рідня Лозов‘ягів, були знайомі з малюнками Івана. Стіни в хаті, збудованої у 1928 році батьком Івана та братом Федором на Нижче-Котелевській вулиці (тепер вул. Грабовського), були обдекоровані портретами та пейзажами. Висіли всюди, згори донизу. Іван під час канікул приїжджав додому допомагати батькові будувати хату. Роботи з цеглою він не цурався.

У новій хаті піч збудував. Був схожий на матір, Євдокію Кривушівну. Кожного разу з інституту приносив все нові й нові малярські праці. А в Охтирці багатьом людям портрети малював. Він намалював портрет дружини, портрет своєї сестри Лізи (Єлизавети) Павлівної ще 1924 року та кілька інших йому близьких знайомих. Та коли не стало Івана, не стало і його картин. Поступово приходили до хати якісь чиновники, чогось шукали, тож і картини забирали з собою на очах дружини художника – Антоніни Дмитрівни Зосимової, 1911 року народження в Росії.

Під час навчання в інституті, Іван інтенсивно займався літературою. Його першу поезію “В місто” надруковано в двотижневому журналі “Глобус” 1926 року, що видавався в Києві (1923-1935). Друкуватись Багряний почав не з поезії, а з прози, хоч вірші писав ще в школі.

Свідчить про це перша прозова книжка “Чорні силуети”, видана у 1925 році в Охтирці під псевдонімом І. Полярний. Якраз тоді він працював скадачем друкарні, тож власноруч набрав свою книжку. Під час її появи Іванові було дев‘ятнадцять років. Вважав свою книжечку просто слабкою, тому не дуже її розповсюджував. На її сторінках надруковано п’ять невеликих прозових творів: “Мадонна”, “Петро Каменяр”, “Міщаночка”, “Заєць” і “Етюд”. Останній згаданий твір написав першим – в серпні 1921 року.

Продовження у наступному числі

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.