Минув рік, як у Торонто, на 91-му році свого трудолюбивого життя, відійшов у Вічність світлої пам’яти інженер Микола Гавриш. 28-го квітня 2015 року, у присутності родини та близьких приятелів, преосвященніший єпископ Андрій, у співслужінні отців протопресвітерів Богдана Сенця і Юрія Гнатіва, відправив панахиду у похоронному заведенні Turner and Porter.
Висловлюючи співчуття дружині і синам, владика Андрій назвав новопреставленого визначною людиною, українським патріотом; підкреслив його надзвичайно активну роль у Братстві св. Володимира; згадав його численні виступи з глибоко продуманими доповідями як на релігійні теми, так і про визначних українських діячів, таких, як митрополит Василь Липківський та Петро Могила. До того списку слід додати і “Зцілителя нації” – Тараса Шевченка. У домовину покійному Миколі Гавришу було покладено “Кобзар” малого формату.
Наступного дня, в Українській Православній Церкві св. Апостола Андрія Первозванного, чин похорону відслужили о. протопресвітер Юрій – настоятель церкви і о. протопресвітер Богдан – настоятель Катедри св. Володимира. Апостола читав Петро Цехош, а Віра Мартиненко провадила співом. Поховали св. п. Миколу Гавриша на українському цвинтарі св. Володимира в Оквілі, неподалік м. Торонто.
. . .
Народився Микола Гавриш у степовій Україні в містечку Кривий Ріг, 9-го липня 1924 р. в родині вчителів та літературознавців. Предки його були з маминого боку чумаки, а з батькового козаки. Ще хлопчиком Микола з батьками переїхав до міста Харкова. Тут він пішов до першого класу народної школи та пережив восьмирічним хлопчиком Голод 1932-33 років. Про Голод у Харкові він писав і робив доповіді, вже живучи в Канаді.
Після Голоду родина Гавришів повернулась до Кривого Рогу, і Микола прожив там аж до Другої Світової Війни та німецької окупації України. Під тиском воєнних подій, Микола з батьками виїжджають на Захід і зупиняються в Берліні у близької рідні. Микола працює електриком і гасить пожежі після майже безперервних бомбардувань цього міста. Після війни і таборів для переміщених осіб, він виїжджає з Німеччини до Англії по контракту, працювати у текстильних фабриках. Тут він працює і вчиться у вечірньому коледжі на електричному факультеті.
Одружившись і закінчивши коледж, Микола через кілька років з батьками, дружиною і маленьким сином виїжджає з Англії до Канади. Дякуючи далекій рідні та друзям, родина влаштувалася в Торонто. За деякий час Микола знайшов постійну працю в енергопостачальній фірмі Гайдро у відділі інструментації та безпеки на електростанціях, які тоді будувалися. Через кілька років його сім’я збільшилася ще на одного сина.
Коли помер батько, Микола перебрав його роботу — редагування журналу “Молода Україна”, орган Об’єднання Демократичної Української Молоді. Робота над журналом помалу втягла його в журналістську працю. Він стає секретарем організації Етнічної Преси в Канаді, а згодом його обирають секретарем Спілки Українських Журналістів у Канаді. В 70-х роках за вклад праці у розвиток Канади Микола був нагороджений медаллю — Відзначення 25-ої Річниці Інтронізації Королеви Єлизавети II.
У 1983-му році Микола вийшов на ранню пенсію і відразу почав учителювати на курсах українознавства ім. Івана Котляревського при Катедрі св. Володимира в Торонто та на курсах українознавства ім. Михайла Грушевського. Микола був прихожанином Катедри св. Володимира, а в 90-их роках став членом Українського Православного Братства св. Володимира при катедрі. Він вклав багато праці у роз'яснювальні брошури про заснування, права, та сучасний стан Української Православної Церкви в Канаді.
Микола був добрим сином своїх батьків Павла і Ольги Гавриш, добрим батьком своїх дітей Юрія і Едварда, і вірним другом і чоловіком дружини Алли.
Вічна йому пам’ять!
Валентина Родак,
голова Братства Св. Володимира в Торонто.
Share on Social Media
