Юлія Скарлат
для Нового Шляху – Українських Вістей, київ
Столиця України, яку ворог збирався захопити за 3 дні, вже 208-й день живе в умовах війни: відновлює пошкоджені будинки і об’єкти інфраструктури, допомагає фронту та переселенцям, намагається жити повсякденним життям та шалено чекає на День Перемоги.
Чому заспокоюють сміттєвози, як допомагають та підтримують незнайомці і куди зникли звуки? У новому матеріалі я зібрала розповіді мешканців Києва про те, яке зараз життя у столиці та чим відрізняється місто часів повномасштабної війни.
Анастасія, Солом’янський район
Зараз бахкання та гупання — доволі рідкісне явище. Іноді буває, але це здебільшого активна робота наших військових, займаються розмінуванням. Загалом нашому району «пощастило»: на нас впали уламки всього декількох ракет, постраждали лічені будинки. Ті ночі, коли ракети збивали над нами, були дуже страшними. А в останні дні перед «побєдоносною» втечею росіян канонада була майже безперервною.
У межах міста працює більшість магазинів, однак не всі. Щоправда, асортимент вже не той. І, звичайно, за законом, під час повітряних тривог з приміщень доводиться виходити та чекати на вулиці.
Паркувальних місць все меншає. Місто стає схожим на довоєнний Київ, хоча людей і справді менше. Хаотичний рух на дорогах, але водночас і гігантська взаємна підтримка. Люди роблять добрі справи постійно — робила я, робили і для мене. Жінка в черзі в аптеку пригостила кавою, а сусіди подарували запас м’яса, коли дізналися, що я залишаюсь у будинку, поки вони виїжджали. Я теж намагалася допомагати усім, хто потребував допомоги.
Спочатку було дивно, а зараз вже звично бачити скрізь людей із зброєю. І ще: зараз вже цього немає, але у комендантські години, що тривали більш як добу, Київ був неймовірно тихим. Жодної машини на дорогах, жодної людини на вулиці. Лише спів птахів. Трохи моторошно. Ну і блокпости та «їжаки» на дорогах.
Олексій, Подільський район
Київ живе. І в Києві осінь. Красива, золота, ошатна — загалом, як завжди! У нас, на Подолі, здебільшого працює все: від продуктових мереж до затишних кав’ярень. Однією з перших відкрилася у нас First Point біля «Жовтня», чудове місце, ще і дог-френдлі. Для мене як для особливого поціновувача Подолу під ранкову каву це було знаковою подією.
Комунальники працюють. Бачив, як прибирали невеликий скверик між Валами, збирали торішнє листя в акуратні купки. Сміття регулярно вивозять. Наш невеличкий куток (Контрактова площа-Вали-кінотеатр «Жовтень») залишається дуже чистим.
Серед того, що змінилося: повага до військових, їхні машини пропускають на дорогах, навіть коли зелене світло для пішоходів. Багато людей активно намагається допомогти з кормом для мого собаки, але у нас, на щастя, все є. А загалом Поділ наче у своєму вимірі — навіть попри повітряні тривоги, ніхто не збирається бігти у підвал, не допивши свою каву.
KyivFoodMarket, Арсенальна. Серпень 2022 р.
Олена, Оболонь
У нашому районі знову з’явилися сорокахвилинні черги в супермаркетах. Не думала, що колись це скажу, але так, я сумувала. І зараз в масштабах того, що відбувається, вони здаються незначною нісенітницею.
Буквально з першого дня у нас на масиві працювала кав’ярня «На підвіконні», яку свого часу відкрили АТОшник та волонтерка. Чоловік зараз, звісно, в ЗСУ, а дружина перетворила заклад на свого роду волонтерський штаб. Тут можна замовити каву зі смаколиками, підвісити її для військових, закинути грошей на потрібні їм речі, приєднатися до плетіння сіток, погортати та придбати книжки про війну. Ще господиня щодня випікає та роздає смачні пиріжки та булочки місцевим стареньким, тож завжди можна пригостити якусь симпатичну бабусю чаєм або какао. Звісно, як тільки забігаєш сюди на каву, обов’язково зустрічаєш когось зі своїх. Це і є мій Київ!
Ще однією нескінченою радістю буквально з першого дня війни для нас стала робота комунальників. Звук сміттєвоза, який проїжджає по двору, колись дратував, а зараз звучить улюбленою музикою. Дяка та низький уклін людям, які мужньо продовжують працювати весь цей час.
Звісно, Київ змінився. Він наїжачений та сторожкий, камуфльований та за блокпостами захований. Але це наш Київ, він захищає нас, а ми не зраджуємо його. Він живе — і ми не маємо жодного морального права не жити разом з ним!
Share on Social Media
