Павло Лопата, Торонто.
Мені не відомо, щоб хтось із видатних українських особистостей зміг пожити в трьох століттях, крім Петра Калнишевського. Він народився у 17-му столітті, а помер на початку 19-го (1690-1803). Смерть його застала майже 113 річним, який був свідком багатьох подій в нашій історії. Вісімнадцятирічним був очевидцем українсько-московської війни (1708-1709), як спроби визволення України з-під російського царату-найбільшого гнобителя українського населення. Добре запам’ятав руйнацію залишків автономії України царським військом за часів імператора Петра І, а також його жахливі репресії супроти української людності та козацькокої вищої старшини на чолі з наказним гетьманом України Павлом Полуботком (бл. 1660-1724).
Запам’ятав і дечого більше лихого, що призвело Калнишевського стати в обороні інтересів Війська Запорізького. Народився хлопець у селі Пустовійтівка, що на Слобожанщині, і на честь першого апостола Петра, назвали його Петром, що означає-твердий, як камінь, як скала. Молодим подався в Запоріжжя, де ставши справжнім козаком, показав себе там сміливим і мужнім воїном та володарем різного ґатунку зброї і хистами щодо військової тактики. У зрілому віці, у середині 18 сторіччя, він обняв на Січі найвищі старшинські посади: похідного отамана, військового осавули та судді. Ставши одним з найбагатших землевласників, подбав про розвиток і поширення хліборобства й торгівлі на Запорізькій території, чим підніс економію Запоріжжя. Здібний адміністратор і політик, виконував відповідальні дипломатичні місії, а саме в Петербурзі, де обороняв українські справи Війська Запорізького для його добра і користі. Бувши послом Коша в столиці Росії, обстоював територіальні права Запоріжжя від зазіхань російської агресії збоку московських військ, поселених на Південній Україні.
Петро Калнишевський виявив себе неабияким полководцем блискучого розуму, який часто очолював військові загони козаків у походах проти татар і турків. У 1762 році Калнишевського обрано Кошовим отаманом Запорізької Січі, а вже у вересні з усією старшиною його викликали до Москви, де відбулася коронація Катерини ІІ. Імператриця наголосила на заслуги Калнишевського, й через кілька років, за хоробрість у війні з татарами і турками 1768-1774-му роках та за видатні бойові заслуги, його нагороджено золотою мадаллю з діамантами та з портретом Катерини ІІ. До речі, цариця передала через нього нові клейноди Війську Запорізькому. Але посаду Кошового отаман обнимав менше року, бо за міцне обстоювання інтересів Коша, російське правління усунуло його. Та всупереч монаршій волі, козаки знову його обрали керувати козацькою державою і то на десять років поспіль. Усіма своїми силами Кошовий сприяв для розвитку господарства, зокрема в рільництві, скотарстві, бджільництві та конярстві, як рівно ж підтримував різні майстерні, що в них шили взуття, шапки й увесь козацький одяг. Успішне господарювання на Січі цариця почала вважати як бажання України стати незалежною економічно й політично.
Під час російсько-турецької війни 1770 року, коштом Калнишевського завершено будівництво дерев’яної Покровської церкви в Ромнах, яка стала унікальним атрибутом української архітектури часів ренесансу. У рідному селі Пустовійтівка, теж дав збудувати Троїцьку церкву (1773 р.). Нутро обидвох церков наказав збагатити іконостасом та іконами в них, ювелірними гаптованими ризами, євангеліями тощо.
У 1772 р., Григорій Потьомкін-російський державний діяч і фаворит Катерини ІІ підступно записався до складу козацької Січі, й підлесно називав Кошового “своїм любим батьком“. Він писав Калнишевському листи, в котрих запевняв робити все для його вигод. Посередництвом Потьомкіна, царський уряд використовував високі бойові якості і здібності Війська Запорізького, щоб у різних боях проти ворожих сил, його ставало менше і менше. І от, після завершення війни, не минуло й повного року, як царські війська отримали наказ Потьомкіна зруйнувати Січ. Проти десять тисячного числа козаків, поранених і покалічених, 15 червня 1775 року, вчорашні російські союзники, підступно кинули 50 тисячну армію Петра Текелія – сербського походження генерала, та 20 тисяч війська на чолі з князем Прозоровським. На третій день облоги, Кошового було запрошено в гості зі старшиною до табору свойого ворога. Піти туди і запропонувати мир генералові, вирішила козацька старшина спільно з січовим архимандритом. І Калнишевський, взявши хліб і сіль, вирушив на переговори. Його схопили, разом із військовим писарем Глобою і суддею Головатим, закували їх в кайдани и повезли в Москву.
Перед справжньою руйнацією Січі, за кілька тижнів, кілька тисяч козакам вдалося річкою втекти, а на самій Січі осталися лиш старики. До кінця місяця липня, Запорізька Січ була до щенту зруйнована, козацькі скарби забрані в Москву, крім ікони Матері Божої (Покрови) з січової церкви встигли забрати запорожці з собою і повезти її аж в Туреччину, де на довго осіли над гирлом Дунаю. Зруйновання Запорізької Січі залишилося в народній пам’яті символом втрати свободи, бо селянам, загроженим панщиною і закріпаченням, вже не було де тікати на волю-Запорізькі степи. 1783 році цариця видала указ, яким забороняла перехід селян в Україні від одного пана до другого, чим було впроваджено кріпацтво на московський лад.
На рекомендацію Г. Потьомкіна, який до цариці написав листа про злочини Калнишевського, і на його ж пропозицію, заслати Кошового на досмертне ув’язнення, “всемилостива Катерина ІІ“, виконала його бажання. Кошового з Москви, 26 серпня 1776 року, вивезено в Соловецький монастир-соловецьку тюрму, Архангельської губернії, а Глобу і Головатого було заслано в далекі сибірські холодні краї. В’язня Соловків кинули в темну келію, з котрої його виводили лише три-чотири рази в рік.
У квітні 1801 року, 101-річного Калнишевського звільнили з огляду на те, що він нічим вже не загрожував Російській імперії, але він не захотів лишати тюрму, зрешту й не зміг нікуди виїхати, й там доживав до кінця свого життя. 31 жовтня 1803 року Петра Калнишевського не стало серед живих. До середини 19 століття, доля й ім’я Калнишевського в царській Росії була великою таємницею.
2008 року Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих. 25 грудня 2014 року УПЦ Московського патріархату приєднала Петра Калнишевського до лику святих.
Share on Social Media
