Новий Шлях.
Питання створення в Україні Помісної Православної Церкви стоїть протягом усього періоду Незалежності. Список проблем, які роз’їдають Україну знутрі і які великою мірою призвели до агресії Путіна в Криму та на Донбасі, включають і відсутність автокефальної Помісної Церкви, яка би виховувала своїх вірних у дусі патріотизму. Зусилля попереднього “національно-спрямованого” Президента, Віктора Ющенка, для створення такої церкви результату не дали. Нинішня влада, яка очолює боротьбу України з російським агресором, за логікою, могла би сприяти становленню Помісної Церкви. Але влада зараз відчутно дистанціюється від церковних справ. З огляду на це, недавня заява Президента Порошенка про те, що він виступає за створення єдиної, адміністративно незалежної від інших держав Церкви в Україні, стала приємним сюрпризом для багатьох.
Відповіді на практично усі запитання щодо цієї заплутаної ситуації дав небайдужим до Православ’я торонтонцям український релігієзнавець Олександр Саган під час лекції в Українській Православній Церкві Св. Димитрія у Торонті в середині квітня. У Олександра Сагана – величезний досвід і знання предмету. У 2005-2007 рр. він працював консультантом Президента України з гуманітарних питань та радником Секретаріату Президента України з гуманітарних питань, а у 2007–2010 рр. очолював Державний комітет України у справах національностей та релігій. Зараз він є членом науково-експертної ради Департаменту у справах релігій Міністерства культури України, а також членом Громадської ради з питань співпраці з релігійними організаціями при Міністерстві закордонних справ України. Великою мірою Олександр Саган виступав перед торонтонцями як голова “Київського Богоявленського ставропігійного братства”.
Олександр Саган почав з історії і провів паралелі між сьогоднішньою ситуацією, коли багато служителів УПЦ МП виступають з антиукраїнських позицій, з часами російської імперії, коли священники, які приїздили в Україну, отримували майже подвійну платню за русифікацію. У 1920 році була проголошена УАПЦ як незалежна Помісна Церква. Але загалом зусилля зі створення Помісної Церкви тоді не дали результату – в Україні утворилось кілька автокефальних Церков, але до початку 2-ї світової війни вони були ліквідовані більшовицькою владою. Московська Патріархія, в свою чергу, пильно слідкувала за недопущенням автокефальних тенденцій – на київській Митрополії століттями не було жодного українця: “в цьому є певна логіка, бо перший призначений за довгий час українець Митрополит Філарет (Денисенко) відійшов від Москви”, сказав Олександр Саган.
Як тільки Україна стала Незалежною, Митрополит Філарет скликав Помісний собор 1-3 листопада 1991 р., який майже одноголосно прийняв рішення про те, що зміна політичного статусу держави має привести до зміни канонічного статусу Церкви: “Прийняли рішення про автокефалію, але не до тої церкви звернулися – вони звернулися до Москви. Коли Кравчук був Президентом, його просили підтримати ці ініціативи, але він сказав, що в нас держава відділена від церкви і ми ніяким чином не можемо впливати на цю ситуацію.
Я вважаю, що це була катастрофічна помилка – в той час Московський Патріархат був розгублений і ми тоді мали реальні шанси отримати Помісну Церкву. Цей шанс через кілька місяців зник, Московська Патріархія оговталась. Вони сказали, ‘так, ви все правильно написали', тому що заперечевати проти автокефалії нашої церкви не було ніяких канонічних причин. Але вони також сказали ‘ми розглянемо це питання на наступному Помісному Соборі в 1995 році'. І поховали це питання. Новий етап розвитку Помісності почався за другого правління Кучми. Несподівано, навіть для експертів, Кучма на урочистих зборах, присвячених 2000-літтю Різдва Христового, заявив, що отримання Помісної Православної Церкви є нашим пріоритетом в політиці. Але після скандалу з Георгієм Ґонґадзе, ідея помісності починає пригасати. Кучма потім зробив ставку на розбудову УПЦ МП з тим, щоб отримати для неї статус автономної. Був посланий лист Патріарху РПЦ Олексію ІІ-му, який отримав дуже грубу відповідь, і ця ідея також була похована. У своїй основі вона мала принципову хибу методологічного характеру – Кучма зробив ставку на адміністративні ресурси.
Віктор Ющенко зробив ту ж саму помилку – він сповідував адміністративний вплив на розбудову Помісної Церкви. Як радник Президента, я виступав за рух знизу через переконання людей, але цього не робилось. Відбувалися поїздки у Константинополь та інші речі, без ідеологічної підтримки знизу. А от суспільство в Україні сприймало ідею Помісності досить добре, навіть у ті часи: у 2007-2008 рр. понад 50% її сприймали позитивно, лише 10% категорично заперечували. Але потім ця динаміка була втрачена, а потім прийшов Янукович, який розумів ідею Помісності як ідею кишенькової Церкви.
Зараз виясняється, що 39% людей в Україні взагалі не знають, що таке Помісність. Мене дивує, що навіть в Тернополі і у Львові до мене підходять люди і кажуть, що вони уявлення не мали про цю проблему. Тому сьогодні треба доносити цю інформацію до людей.
Ще одне питання, яке зараз стоїть, це метод створення Помісної Церкви. Я вважаю, що не треба механічно об’єднувати московське і українське Православ’я, це безперспективно. Я вважаю, що Помісна Церква має бути конституйована через формування внутрішнього запиту людей у необхідності такої Церкви. Ця Помісна Православна Церква повинна підняти рівень богослов’я, а також конституційного розвитку Православ’я загалом на вищий рівень, вона повинна сприяти посиленню національної безпеки. Я вважаю, що є повний набір канонів для встановлення такої Церкви, які чітко визначають, що кожна держава, яка має православне населення, з отриманням політичної незалежності повинна отримати незалежність церковну. Константинопольський Патріарх постійно наголошує, що Україна є церковною дочкою саме цього Патріархату, таким чином претензії Москви на те, що Україна є канонічною територією Московської Патріархії не мають ніякого підґрунтя”.
Ще одне болюче питання, про яке говорив Олександр Саган, це стосунки УПЦ КП і УАПЦ: “Київський Патріархат 20 років намагається об’єднатись із Автокефальною Церквою і кожні збори вони починають з того, що беруть листок паперу і малюють модель, хто, де і як має бути. Моя позиція, як експерта, що ми жодних моделей не повинні малювати, тому що будь-яка модель має актуальність 10-15 років. Після того приходять нові люди, нові священники. Тому таке моделювання тільки затягує час. Це об’єднання можливо тільки коли більшість православних людей його підтримають. В цьому плані можна взяти досвід об’єднання Руської Православної Церкви із Російською Православною Церквою Закордоном. Коли я взнав про це, я не повірив, тому що 80 років ці церкви ненавиділи одна одну, Закордонна Церква не визнавала Московський Патріархат. І от на Літургію у Храмі Христа Спасителя в Москві приїхали представники і глава Закордонної Православної Церкви, разом з РПЦ відслужили літургію і урочисто оголосили, що вони об’єдналися”.
Олександр Саган також навів цікаві приклади антиукраїнського впливу УПЦ МП. На Донбасі цей вплив допоміг породити відкритий конфлікт, коли українці зі зброєю воюють проти своєї держави, “Але є дуже багато закритих конфліктів в центрі і на заході України, коли до зброї ще не дійшло, але словами вони вже воюють проти своєї держави. Я особисто зустрічався з такими людьми і заскочений тим, що це наші селяни. Дуже часто русифікаторами виступають отці Московської Патріархії, які є українцями в кількох поколіннях. Я часто виступаю в різних передачах на радіо. Одного разу дзвонить жіночка з Рівненської області і гарною українською мовою каже, ‘п. Олександре, чому ви не даєте нам можливості служити рідною мовою', отже робить висновок, що рідна мова в Україні є церковно-слов’янська. Я кажу, ‘добре, скажіть те, що ви зараз сказали, рідною церковно-слов’янською мовою'. А вона каже, ‘я не можу'. Священник в неї вклав, що церковно-слов’янська – її рідна мова.
До речі, у соціальній концепції УПЦ МП написано, що православний християнин повинен бути патріотом своєї Батьківщини, яка має територіальний вимір, і що патріотизм православного християнина повинен бути дієвим. Я їм кажу, ‘отці, а де ваші реальні дії?'. Вони нічого не можуть сказати. Є отці Московського Патріархату, які є волонтерами в АТО, багато з таких не признаються в цьому, тому що в них така централізована політика'.
Олександр Саган вважає принциповим завданням нещодавно відновленого Київського Богоявленського братства роботу з конституювання Помісної Православної Церкви: “Ми плануємо розпочати це через пробудження отців-українців, які є в Московському Патріархаті, власне українського патріотизму. Вже є зрушення – є священники, які не поминають Кирила в літургії, є люди, які мають великі претензії до Московського Патріархату, але не виходять з нього, тому що не бачать канонічної перспективи. І ми бачимо, як робота з цими священниками їх змінює.
Наступний етап – надання правдивої інформації про українську церкву. Наше братство вже видало 5 тис. брошур ‘Право віруючих на зміну підлеглості', де є 7 кроків для того, щоби юридично грамотно вийти із Московського Патріархату.
І третій напрям – створити нейтральну площадку для того, де різні юрисдикції мали би можливість проводити спільні заходи. Один з таких заходів ми будемо проводити на початку червня цього року, це буде велика конференція з назвою ‘Константинопольська патріархія в житті України: минуле, сучасне і майбутнє'. Така конференція необхідна, оскільки зараз 77% населення України уявлення не мають, хто такий Константинопольський Патріарх Варфоломей.
Або, наприклад, Росія цього року святкує – вдумайтеся – 1000-річчя своєї присутності на святій горі Афон. Тобто 1000 років тому Росії ще не було, але вони святкують свою присутність на Афоні. Буде проведений 141 захід в Росії і в Європі з цього приводу. Вони хочуть вдовбати в голову кожного європейця, що Росії вже 1000 років. Навіть зустріч Папи Римського з Кирилом проводилась під гаслом, що вперше за 1000 років глави обох церков зустрілись. Ця реклама була на українських телеканалах. Ми їм писали і дзвонили – нічого не подіяло, виявляється росіяни їм просто заплатили за рекламу.
Ми також сподіваємося, що в Україні буде широко висвітлений Всеправославний Собор, який планується цього року. Наше Братство буде його висвітлювати”.
Христянам – представникам інших конфесій в Україні Олескандр Саган сказав наступне: “До мене приходять баптисти і кажуть ‘для чого ви створюєте державну церкву?' Але тут для них нема ніяких загроз, вони просто плутають Помісність з державністю. Для греко-католиків Помісна Церква дуже вигідна в плані отримання статусу патріархату, чого вони добиваються ще з 1960-х років. Українська Греко-Католицька Церква не може отримати цей статус, тому що це блокує Москва, яка шантажує Ватикан. Коли в нас буде Помісна Православна Церква, Москва не зможе претендувати на те, що Україна є її канонічною територією, вісь Ватикан-Москва зміниться на вісь Ватикан-Київ, і це питання зможе бути швидко вирішене”.
Наостанок Олександр Саган ще раз наголосив на тому, що створення Помісної Цекрви в Україні стало питанням національної безпеки: “Вже 2 роки йде війна з Росією, війна саме з цього питання, через те, що у нас виховане покоління анти-українців, у тому числі російською Церквою. Якщо ми не створимо Помісну Церкву – ми втратимо державу. Росія в будь-який момент може зробити Донбас в Одесі, Херсоні, або навіть у Львові. І наступне питання – ми обов’язково звільнимо свої території і заберемо анексований Крим, але постає питання – що ми будемо робити з тими людьми? На сьогодні навіть на підконтрольних Україні територіях часто немає українського телебачення чи радіо, але є сепаратистські телебачення і радіо. В Маріуполі люди бачать, що ‘гради' летять з окупованої території, але подивляться телевізор і кажуть, що це українські війська їх бомбили. Тому ми намагаємось забрати з голів цих людей русскій мір“.
Share on Social Media
