Перше число Нового Шляху вийшло друком 30 жовтня 1930 року. Отже, на минулому тижні наша ґазета відствяткувала своє 85-ліття. Будучи одною з найдавніших українських ґазет в Канаді, Новий Шлях став літописом українсько-канадійської громади. Історія Нового Шляху і людей, які його робили, сама по собі є віддзеркаленням історії нашої громади. Тож погляньмо на цю історію і спробуймо зазирнути у майбутнє.
Вже більше півроку ми вміщуємо у Новому Шляху наші старі сторінки. На першій сторінці першого числа ґазети, яку ми вмістили 30 квітня цього року, редакція окреслила місію і гасло цього видання, яке, хотілося б думати, є правдивим і щодо нинішнього Нового Шляху: “вже з давна відчувається потреба мати часопис, який не з вузькопартійної, лише з загально української точки погляду порушувавби та оцінювавби всякі справи, що відносяться до українського народу взагалі, а до канадійських українців зокрема…Наш часопис старатисяме по змозі виконувати (ці) обовязки”.
Очевидно, що 85 років потому суть і значення цього обов'язку сильно змінилися. На початку Нового Шляху ґазета була для своїх читачів головним джерелом інформації про події в Україні та в місцевій громаді, і значним джерелом інформації про події в Канаді. Зараз, коли новини про Канаду, Україну та найвіддаленіші закутки світу доступні на телебаченні, домашніх комп'ютерах та у мобільних телефонах 24 години на добу, Новий Шлях змінив підхід до того, які новини варто висвітлювати. Ми все більше робимо наголос на тому, що відбувається у нашій громаді в Канаді. Але не змінився наш підхід до того, яким чином висвітлювати бідь-які події, – ми, як і раніше, намагаємося робити це не з вузькопартійної, а із загально-громадської точки зору.
До 1930-х років українська громада в Канаді ще не була настільки організованою, як пізніше. Ювілейна книга Нового Шляху, видана у 1955 р., говорить, що українська преса в Канаді й організації, що гуртувались біля неї, “не мали широкої всеобіймаючої національної програми… Працювали собі на своїх загумінках, сварились із сусідами, як їм межу нарушили своєю сохою, вчили своїх людей не цуратись свойого, пам'ятати, що вони українці, але не вириватись із тим там, “де не треба”, бо “чужі не дуже таке люблять” і т.д… Треба було нам уст, що заговорили б до українського суспільства в Канаді, що ясно, явно й славно представляли б йому нашу Національну Правду… І от почав виходити Новий Шлях”.
Початок історії Нового Шляху припав на складні часи Великої Депресії. Започаткували ґазету її перший редактор Михайло Погорецький і власник української друкарні в Едмонтоні Іван Солянич, “що вже бачив у своїй друкарні народини і скоропостиглу смерть не одної української газети…Не було грошей, ні кредиту”. Фундатори ґазети очікували, що “націоналістично-думаючі українці в Канаді приймуть наш часопис за свій і будуть підтримувати його. Одначе наші сподівання сповнились тільки в дуже малій мірі”. Становленню Нового Шляху присвячені десятки сторінок у декількох книгах, що видані в різні роки редакцією. На початках ґазета пройшла через усі види негараздів – передплату від збіднілих фермерів-українців часом приходилося брати яйцями та іншим бартером, працівники редакції якщо і отримували, то дуже низьку платню, а друкарня Солянича була доведена мало не до банкрутства. Ступінь жертовності свідомих членів громади гарно передає така інформація: “Прийшов нам із поміччю молодий українець… Корнило Магера, що вчителював тоді в фармерській колонії Ред Вотер. Він – не маючи в тому часі готівки – затягнув позичку для себе в свойого товариша-вчителя в другій колонії і передав нам”. Через фінансові труднощі в Едмонтоні редакцію прийшлося перенести до Саскатуну.
З часом Новий Шлях потроху став на ноги. Починалося все з чотирьох сторінок на тиждень, а свій 25-річний ювілей Новий Шлях зустрів як 8-ми сторінкова ґазета, що виходила 2 рази на тиждень. Увага до ґазети і її підтримка громадою невпинно росли. Якщо на своє перше Різдво Новий Шлях мав 8 сторінок, з яких привітання та оголошення займали близько 20% всієї площі, то у 1955-му році на Різдво ґазета вже мала 40 сторінок, а у 1973-му – 48 сторінок, а різдвяні привітання в тих випусках займали до 70% площі. Новий Шлях мав багато розповсюджувачів по різних містах Канади, таких як Едмонтон, Садбури, Монреаль, Торонто. Ці розповсюджувачі забезпечували для ґазети рекламу та оголошення – у святкових числах оголошення з окремих міст займали по декілька сторінок з кожного.
У 1941 році Новий Шлях переїхав до Вінніпеґу. У 1950 році Українська Національна Видавнича Спілка купила у Вінніпеґу будинок, у якому розмістилася редакція, адміністрація та друкарня Нового Шляху, що займали один з п'яти поверхів. Як видно зі світлини, що показує персонал Нового Шляху, у 1955 році персонал ґазети складав 21 особу, що на нинішні реалії виглядає фантастичною кількістю (примітка – вінда, це діалектична назва ліфту). Під час 38-го З'їзду УНО, який пройшов у Вінніпеґу у жовтні, ми відвідали цей будинок, у якому зараз розміщується Осередок Української Культури i Освiти (дивіться світлину внизу). І нарешті у 1977 році Новий Шлях переїхав до Торонта, а у 2002 році тижневик був удостоєний нагороди Best Editorial and Design серед більш ніж 800 етнічних видань у Канаді, які виходять 121 мовою.
85 років – поважний вік для людини, але не для ґазети. Як було сказано у нашій редакційній статті на честь 50-річчя Нового Шляху у 1980-му році, “Новий Шлях не мав дитинства і не сміє мати старости”. Старість, очевидно, загрожує нам зараз більше, ніж 35 років тому, і не лише з огляду на вік. Ґазети в усьому світі зараз проходять складний етап через появу нових технологій передавання інформації та соціальних медіа.
Але Новий Шлях живе і розвивається. Ми дістаємо нових передлатників і дописувачів, розширюємо мережу розповсюдження, а наш веб-сайт www.newpathway.ca за останній час став дуже динамічним. Проте ґазета відчуває ще більшу потребу у зв'язку з громадою. Ми заохочуємо наших читачів до зворотного зв'язку задля гуртування навколо питань розвитку громади – шліть нам листи до редакції, дописи та ідеї щодо розвитку. Чим сильнішою буде наша громада у Канаді, тим краще ми зможемо допомогти Україні у цей тяжкий час. Як сказав у 1980-му році редактор Нового Шляху Володимир Скорупський, “Ми всі як один мусимо стати по боці демократичних барикад і на зовнішньому фронті шукати та приєднувати для визволення України якнайбільше прихильників серед громадян нашого поселення”.
Share on Social Media
