Йосиф Сірка, Торонто.
Олег Вайда належить до тих українців, яких мандрівна доля переслідує ще й сьогодні. Після 2-ої світової війни дідо Олега з малолітнім сином – майбутнім батьком Олега, змушені були залишити споконвічні етнічні українські землі в Карпатах, які припали Польщі. Родина Вайдів була змушена все залишити, що напрацювали поколіннями їхні предки впродовж століть. Прийшлося починати нове існування на землях, які були так далеко від рідних Карпат.
Опинилась родина Вайдів на півдні України, в Херсонській області, де й народився Олег у 1969 р. Для людей, які виросли в горах, жити на рівнині – в степу – виявляється принаймні дивним і незвичним – вони мають далі потяг до гір, за якими тужать.
Та не тільки це привело Вайдів на Крим, де вони осіли на постійно. Батько вже дитиною, перед 1947 р., зазнав переслідувань польскої Армії крайової, бо хати українців спалювали, людей вбивали, переслідували і дитина захворіла на запалення легенів, як результат ночувань у снігу, в холоді й голоді, що пізніше віддзеркалилось на його здоров’ї у дорослому віці.
Родину Вайдів в Криму очікували ще більші випробування. Батько вже через два тижні після поселення в Криму раптово помер у віці 34 років! Мама залишилася вдовою у 29 років з двома дітьми – Олегові було 5.5 років, а старшому синові Олександрові 7 років. Олег вважає, що це було для мами великим випробуванням – вивести в люди двоє дітей. Зокрема важко було від дня смерти батька у 1975 р. до 1980 р., коли хлопці вже могли хоч чимось допомагати матері.
Середню школу Олег закінчив в Криму, після закінчення якої поступив до Харківського авіаційного інституту ім. Жуковського, на факультет літальних апаратів, спеціальність – інженер-конструктор двигунів на рідкому пальному для ракетно-космічної техніки, який і закінчив 1992 року.
Ще під час студій він зустрів свою майбутню дружину Людмилу, з якою одружився ще будучи студентом. Через пару років у молодого подружжя народилась донька Вікторія, яка під сучасну пору ще навчається.
Події Майдана 2004 р. та Євромайдана 2013-14 р. цілковито полонили Олега і він поєднував свої патріотичні надії з їхнім результатом. Поява добровольчих загонів та опір імперським бойовикам підсилили віру О. Вайди у незалежне європейське майбутнє України. Саме задля допомоги відновити Українські збройні сили та допомогти озброїти добровольців, він пожертвував своїми заощадженнями до тої міри, що самому й родині залишилася лише зарплата.
Олег знає, що коли б Україна жила у мирі, то і він міг би заробляти краще і фінансувати ліки та готуватися до трансплантації нирок, які є основною його проблемою. Підступна хвороба майже призвела до кінця ще молодого віку. Завдяки вчасній допомозі в одній з київських лікарень, лікарам вдалось через діалізу протягом двох тижнів “промити” кров Олега і зараз він вже може 2-3 дні у тижні працювати і їздити три рази на тиждень до лікарні на діаліз.
Законодавство в Україні стосовно трансплянтації нирок ще має великі прогалини, бо не дозволяє використати чиюсь нирку. Поїхати за кордон і там “придбати” нирку пов’язане з великими коштами – в Білорусі, Туреччині, наприклад, така операця пов’язана з коштом 60 тисяч американських доларів. І саме кошти є найбільшою проблемою для Олега та родини.
Родина Олега, яку путінська Росія не тільки розділила (мати та брат живуть в окупованому Росією Криму), але й знищила їхню економічну самодостатність, бо щодня бореться за своє виживання. Олег не має ближчої родини у західному світі, хто б міг якось допомогти, але має друзів в Канаді, які його знають як надзвичайно чесну, працьовиту й сумлінну людину. Саме друзі вирішили звернутись до широкої громадськості допомогти Олегові Вайді зібрати кошти, які б уможливили йому придбати хоч одну нирку, щоб позбутися щоденного вживання дорогих медикаментів та діалізу крові, бо вони не виліковують, а лише віддалюють сумний кінець.
Олег – надзвичайно скромна й горда людина і ніколи б не попросив фінансової допомоги, бо вважає, що чоловік повинен бути здатним все зробити, щоб заробити стільки грошей, скільки потребує. Справа в тому, що за мирного часу, може б, йому це і вдалося, але неоголошена Росією війна Україні забрала багатьом не тільки можливість на працю, але й життя. Страхіття війни пережили прабатьки й батьки Олега, а зараз і він сам зазнає тягар чергової війни на українських землях, в українських родинах, яку, на цей раз, розпочав півночно-східний сусід, який себе навіть “близьким родичем” вважав.
Сподіваємось, що друзям Олега Вайди вдасться знайти чутливі й щирі серця, щоб зібрати гроші на операцію, яка б допомогла врятувати життя Олега, Людмилі – чоловіка, Вікторії – батька, а Україні – вірного патріота. Олег не здається, він має плани на впорядкування українського цвинтаря в селі Криве, звідки змушені були виїхати його предки, бо ця пам’ятка про українців у Польщі повинна залишитись для майбутніх поколінь, вважає він. Зібрані численні архівні матеріяли про село Криве та околицю він сподівається видати книжкою, якщо дозволить здоров’я, бо це, вважає він, важливо для нашої історії.
Щоденні повідомлення речника АТО про поранених та вбитих українських солдат викликають у нас не тільки біль душі й серця за кожну жертву, але й створюють почуття безпорадності у боротьбі з бандитами та їхніми нелюдськими злочинами на сході України. На жаль, ми живемо у світі, в якому не панує справедливість без вбиць, злодіїв та різних негідників, але який вимагає від нас активності по своїй можливості.
Загиблим вже не допоможемо, зате можемо допомогти тим, кого ті жертви та герої залишили, – малим сиротам, молодим вдовам, страждаючим матерям, родичам, бо за їхнє майбутнє загинули герої.
Хвороби, на жаль, не вибирають собі бандитів, які зі зброєю вбивають наших патріотів, мирне населення та дітей замінованими полями, ракетними обстрілами сіл та міст, руйнуванням країни. Хвороби часто вселяються і до людей, які живуть і працюють для загального добра, у патріотів, які жертвують своїм здоров’ям та матерільною підтримкою задля майбутнього країни. Під важкі випробування на стійкість та віру потрапив не один із наших патріотів, до яких належить Олег Вайда. Допоможім йому в можливості придбати здорову нирку, з якою пов’язана його надія дожити до вільної і цивілізованої України, задля якої він не скупився своєю підтримкою під час Майданів та своєю громадською активністю.
Українці кажуть, що гуртом можна й вола звалити, а ми можемо гуртом допомогти Олегові придбати надію на здорову нирку, надію на життя.
Ви можете запитати, чому я вирішив допомогти Олегові? Майже 9 років тому я втратив сина Володимира, який загинув внаслідок автокатастрофи. Йому було стільки ж років, скільки зараз Олегові. Я знаю, які страждання пережила осиротіла родина, як бракує батька трьом дітям, які залишилися, та і внучкам та внукам він буде бракувати. Я знаю, що Олег з дружиною і донькою живіть у повній гармонії і любові, тому я докладаю зусиль, щоб запобігти траґедії родини Олега Вайди, яка трапилася з моїм сином.
Пожертви на фонд Олега просимо вкладати на рахунок Олегa Вайди 69990 (Oleh Vajda – нирка для Олега), Buduchnist Credit Union, Toronto.
Share on Social Media
