Між друзями – Акція подяки польському народові в українській католицькій церкві Св. Димитрія в Етобіко

Микола Сварник
Для НШ-УВ

Акція під назвою «Between Friends» (Між друзями) відбулась у неділю 25 вересня в українській католицькій церкві Св. Димитрія Великомученика в Етобіко, Онтаріо. Три українські доми опіки виступили з ініціативою організувати спільне святкування на честь польського дому опіки ім. Коперника з метою висловити подяку української спільноти польському народові і польській державі за безпрецедентну підтримку України у ці важкі часи.

Мені особисто було приємно відвідати цю подію і тому, що я є парафіянином церкви і тому, що давно ставлюсь до поляків з цікавістю, пошаною і вдячністю. А ті звістки про допомогу українцям, які надходять із Польщі прямо зараз, посилюють цю вдячність у рази.

Подія почалась зі спільного екуменічного молебня до Богородиці трьома мовами – українською, польською та англійською, на якому були присутні крім греко-католицьких отців з церкви Св. Димитрія оо. Івана Татарина, Петра Шумельди та Івана Паліси, ще православний отець Богдан Сенцьо та почесний гість – о. Анджей Ґломба з сусідньої римо-католицької церкви Всіх Святих. У частині молебня – благанні, виголошеному польською мовою, йшлося про захист людей, що ховаються в підземеллях, про парафіян поруйнованих церков, що тремтять від страху й холоду, тих, хто втрачає своє житло та своїх близьких – і краєм ока я бачив, що не мені одному від цих слів стрепенулося серце.

Після молебня всіх запросили до спільної вечері. Треба сказати, що кухня церкви Св. Димитрія не поганьбить традиції своїми традиційними українськими стравами – і справді їжа була чудова, завдяки золотим рукам парафіян-волонтерів. А культурна програма свята мала кілька виступів двох танцювальних колективів – українського ансамблю танцю «Явір» під керівництвом Крісти Самборської та польського «Білий орел» з хореографією Марти Раковської. Цікаво, що обидва колективи мали спільний привітальний виступ, де діти з обох ансамблів танцювали разом. А батьки (і польські, і українські), зрозуміло, разом переживали за дітей. Це було гарно. Президент польського ансамблю Едвард Кушелевський аж променів спільним натхненням. Видно було, що його тішить і атмосфера, і ідея свята, і ймовірно, якісь спільні перспективи.

Серед почесних гостей були люди з керівництва та рад директорів домів опіки Св. Димитрія, Івана Франка та Свв. Петра й Павла, також голова КУК-Торонто Петро Штурин, консул України в Торонто Олександр Шевченко, консул Польщі в Торонто Маґдалена Пщулковська, колишній депутат та актуальний голова ради польського дому опіки Тед Опіц, а також члени парламенту Онтаріо Кінґа Сурма (Онтаріо) та Стівен Голідей (Торонто). Поміж трапезою та танцювальними номерами було кілька виступів, якими дотепно провадив Ярослав Ґрод, який сам є Президентом Українського дому для сеньйорів Свв. Петра й Павла.

Учасники акції у церкві Св. Димитрія Великомученика

Традиційно інфор-мативним і закличним був виступ Петра Штурина, який повідомив про вже 55 тис. віз, виданих українським втікачам до Канади та 22 тис. прибулих, найбільшою потребою яких далі залишається житло. Він закликав присутніх зголошуватись при-хистити хоча б на 2 тижні чи більше новоприбулих. Зрозуміло, що звучали подяки полякам, які і приватно, і як держава надають неймовірно велику допомогу. Що й казати, адже від початку повномасштабного вторгнення польсько-український кордон перетнуло коло 6 млн українців. І, як підкреслив о. Іван Паліса у своєму виступі, українці в Польщі не тиняються по вулицях, не сидять по якихось таборах, не сплять на лавках. Багато поляків відкрили українцям і двері своїх осель, і двері шкіл, і багато робочих місць. Так, значна частина українців поїхала ще далі, а дехто повернувся в Україну. Але близько 3 млн далі є в Польщі. О. Паліса порівняв цю ситуацію з власною історією, яка трапилась із ним, коли він навчався в Любліні. Тоді в нього захворіла мама, а він сам не мав ні грошей, ні ліків, ні змоги поїхати. І тоді за ніч польський отець, з яким він поділився горем, зорганізував йому і квиток, і ліки, і гроші на дорогу. Так і зараз, коли наша матінка-Україна в біді, тисячі (мільйони?) простих поляків пома-гають нам у наших конкретних людських бідах, рятуючи наших людей. Прикметно, що свою емоційну історію о. Паліса розповідав трьома мовами – поль-ською, українською і англійською, і всі три сприймались органічно та збудили щирий відгук слухачів.

Подібні вирази подяки з нашого боку і запевнення підтримки з польського боку звучали у всіх виступах, а Тед Опіц, як колишній військовий, додав своє захоплення мужністю, силою та майстерністю українських вій-ськовиків, чим зірвав аплодисменти при-сутніх. Справді, в повітрі відчувалась щира солідарність і об’єднання перед спільною загрозою від російської імпе-ріалістичної чуми для демократії, свободи і вільного життя народів у Європі та в цілому світі.

Вечеря наближалась до десерту, коли відбувся символічний вираз подяки польській спільноті у вигляді дарунку картини, намальованої Ольгою Шілс, на якій зображені два традиційні вінки – польський та український – на синьо-жовтому фоні українського краєвиду. Автор картини та голова дирекції Українського дому опіки Маруся Кушнір вручили картину голові ради польського дому опіки ім. Коперника Тедові Опіцу.

Між нашими народами в історичному аспекті було немало і світлих, і темних сторінок. Але то минуле, яке змінити не годен. Зате сьогоднішнє і особливо майбутнє залежить він наших нинішніх дій і намірів. Кажуть, що друг пізнається в біді. І нашу вдячність дружньому польському народові за його нинішнє добро не зітруть роки. Дякуємо – Dziękujemy!

Share on Social Media