Ярослав Стех для Нового Шляху, Торонто
В теперішній період повернення історичної правди варто пригадати одну із найяскравіших культурно-освітніх родин Крушельницьких із Закерзоння, яка впала жертвою нелюдських репресивних комуністичних орд в першій половині ХХ століття в Україні. Рід Крушельницьких походив з Ланьцута, що на Ряшівщині, там народився визначній український культурно-освітній і політичний діяч Антін Крушельницький (1878-1937).
В цій статті я хотів би детальніше зупинитися на долі його дружини, Марії Крушельницької, яка народилася в сім'ї Степана Слободи. Степан був поштовим службовцем, а згодом музикантом в театрі товариства “Руська Бесіда” в селі Вільгівок, неподалік Любичі Королівської (Рава Руському повіті), тепер Томашів Люб. В родині Слободи крім Марії було ще троє братів і сестра.
Марія після закінчення початкової школи навчалася в українській ґімназії у Львові. Вже в ґімназії Марія брала активну участь в театральному гуртку, а після закінчення ґімназії з 1893 р. вона грала професійно в українському театрі т-ва “Руська Бесіда”. Виконувала головні ролі в п'єсах І.Карпенка-Карого, М.Старицького, І.Франка, Ю. Крашевського, Г.Зудермана та успішно виступала інших театральних п’єсах.
Її гра на сцені справді приносила радість глядачам. Марія кожну роль вміла геніяльно відтворити, досконало вчутися в тематику твору і своєю театральною майстерністю давала глядачам велике театральне задоволення і неімовірні пережиття. Актори театру володіють універсальною мовою і за домоги дикції, рухів, жесту і декорації доходять безпосередно до людських почуттів, зворушуючи глядачів і передаючи їм глибоку цінність театрального мистецтва. Маруся з молодих років була наділена великими гуманітарними здібностями. Вона крім акторської праці займалася пусьменницькою діяльністю, між іншим в 1899 р. написала прекрасну п'єсу на 3 дії “Мачуха”.
Писала статті, відвідувала редакції і у 1901 р. вона в одній із редакцій познайомилася з визначним діячем Антоном Крушельницьким, за якого вийшла заміж. Антін був тоді широко відомим діячем. Він протягом 8 років був директором української приватної гімназії “Рідна школа” в місті Городенці. Активно діяв у лавах Української Радикальної партії. А передовсім був він співробітник газети “Буковина”, журналу “Літературно-наукового вісника”, в 1907-1912 рр був одним із редакторів газети “Прапор”, що був органом українського народного учительства в Галичині.
Разом з дружиною в 1919 р. включився у визвольні змагання, співпрацюючи з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. В жовтні 1919 р. очолив педагогічну місію міністерства освіти УНР, йому завдячуємо за допомогу у випуску шкільних підручників та успішне видання журналу “Новий шлях”.
Після падіння влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво “Чайка”. Після одруження Марія залишила акторство і стала творчо працювати. Крім її численних статей, які друкувалися у вудавництві т-ва “Руська бесіда” побачив світ цикл її оповідань (“І хто ж вона була?”, “Прощання”, “Хвилі туги”, “Поезія молодих її літ”, “Штука”), об'єднаних у збірку під назвою “І хто ж вона була?” Одночасно Марія друкувала свої статті, репортажі в газетах, в яких працював її муж Антін. Дуже активно Марія брала участь у виданні читанок, шкільних підручників, а одночасно займалася організацією театральних гуртків та культурно-освітніх закладів. Багато часу віддавала сім'ї, вихованню дітей Володимира, Івана, Богдана, Тараса та Остапа. Незалежно від того знаходила час і допомагала чоловікові в редагуванні “Нового шляху” і “Критики” та ін. видань. Детальніше про це можна прочитати: “Крушельницька Лариса. Рубали ліс…: Спогади галичанки” //Дзвін. – 1990. – № 3. – С. 119 – 133; № 4. – С. 121 – 132; № 5. – С. 118 – 131; її ж: Рубали ліс…: (Спогади галичанки). – Львів, 2001. – 260 с., 34 с. іл.). І хоча Марія Крушельницька немовби відійшла від свого первісного театрального життя, що чекало на неї мало не щодня на театральних сценах, все ж вона ніколи не була байдужою до суспільно-культурного, просвітницького, педагогічного та літературно-пресового життя. Це була жінка великого серця і доброї душі і хотіла своєю чесною працею облагороднювати культуру рідного народу. За майже тридцять п'ять літ заміжнього життя ця незвичайна жінка неодноразово сприймала фібрами тонкої поетично-музичної душі ангельське раювання як мати і зразкова кохана дружина. Вона пропагувала ідеї емансипації жінок, зокрема співпрацювала в альманасі “Жіноча доля” (Коломия 1928), де опублікувала знамениту статтю “Нова жінка”, в якій виклала свої думки про новий тип жінки-українки. Вона так, як Кобилянська, Леся Українка, Кобринська та інші жінки українські патріотки вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла глибокі зацікавлення до його тодішнього життя. Стала брати активну участь у так зв. феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової української інтелігенції, про рівноправність та гідне життя українки.
У травні 1934 р. переїхала Марія з чоловіком і родиною до Харкова, з думкою, що саме там їхня допомога найбільш потрібна. В Харкові на той час уже жили її донька й один із синів – Іван. Прибувши до Харкова, зразу стала продовжувати творчо працювати, виступаючи в періодичній пресі на педагогічні теми, – забуваючи при тому, що вона жила під червоним режимом. Де “ренесанс української культури закінчився криваво”. Тут влада вимагає закріплювати не культуру, а напрямні партії комуністів, оспівувати їхній “рай” на руїнах і згарищах.
Ось і почалася трагедія української культури і її творців та захисників. Сильніші характером, які не підкорилися партії комуністів, пішли на розстріл, або самі наклали на себе руку.Інших повезли в тайґи і тундри на заслання і слух про них десь там загинув. Останнім періодом в Україні відкрито архіви злочинів, які заподіяла совєтська червона імперія. На підставі тих документів можна б між іншим докладніше також пізнати трагедію української сім'ї Крушельницьких. Що її не тільки знищила жорстока комуністична система, але ця система спотворила пам’ять про всю передову українську інтелегенцію, яку репресивна комуністична система прямо усмертнила.
Ось згадаймо, що в урочищі Сандармох, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року був розстріляний і “Соловецький етап” – 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення, серед яких поет-неокласик Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антін Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, історики академік Матвій Яворський та професор Сергій Грушевський, академік-географ Степан Рудницький, професори Володимир Чеховський, Олексій Вангенгейм та багато інших, кого тепер називають цвітом української нації. І не лише української, але це світочі світової еліти. Можна сподіватися, що сучасні дослідники видобудуть з тих донедавна замкнутих сейфів архівних сховищ нові унікальні таємничі документи про останні роки життя Антона і Марії Крушельницьких, їхніх синів Івана, Тараса, Остапа, Богдана, дочки Володимири, а поряд з цим – обпікаючі душу свідчення – листи та інші документи з останніх днів їхнього жуття.
Марія Крушельницька увійшла в історію української культури як драматична акторка, публіцист, мемуарист, редактор, прозаїк та передова громадська діячка. Після арешту членів її родини і страти в грудні цього ж року її синів Івана й Тараса тяжко захворіла. Померла 28 серпня 1935 р. на 58 році життя в одній із лікарень Харкова від хвороби серця.
Share on Social Media
