Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Коли ми усі усвідомимо себе українцями (продовження)

Jan 1, 1970 | Newpathway

Марія Кулеба для Нового Шляху, Київщина.

Продовження з попереднього числа

Велику допомогу Вірі Лісовій надавали родичі з Кагарлика: сестра Анюта і її чоловік Федір Йовхименко, сестра Марія з чоловіком Борисом Вашекою, ще одна сестра Наталя. Її рідні нехтували загрозами. На той час уже з’явилися районні відділи КДБ.. Їхні офіси без офіційних вивісок на дверях кабінетів, але діяли. Таємно стежили за взаєминами родичів з Вірою.

Відвідували Віру Лісову з дітьми родичі Василя: Надя Бердник, Галя Лісова, Оля Медведєва. Не боялися і допомагали родині Лісового друзі. Першою з дисидентського київського кола навідалась до Віри Павлівни Оксана Яківна Мешко – політв’язень радянських тюрем і таборів (1947-1955 рр., 1980, 1985 рр.).

Дружина політв’язня Лісового почала писати заяви до радянських та міжнародних організацій на захист чоловіка, листи-запити до КДБ про місце перебування, стан здоров’я безпідставно ув’язненого. Це посилило тиск на сім’ю, особливо на дітей. Після передач на радіо “Свобода” про постійний тиск КДБ і звільнення з роботи дружини репресованого політв’язня Лісового “компетентні органи” дозволили їй працювати бібліотекарем у школі, пізніше – вихователькою.

А Віра Павлівна продовжує писати листи-звернення до Міжнародного комітету боротьби проти репресій, до Міжнародної амністії та в інші правозахисні організації, виступати на захист не тільки Василя Лісового, але й інших політв’язнів: Євгена Пронюка, Михайлини Коцюбинської. Звернулася також до генеральних секретарів компартій Канади та Франції. Відповідь надійшла від Жоржа Марше (французькою мовою), в якій йшлося про неможливість чимось допомогти в такому випадку.

Із розсекречених СБУ архівних документів стало відомо під яким наглядом перебувала Віра та її друзі. У документах оперативно-слідчих справ агенти КДБ та ті, за якими пильнувало кадебістське око, згадані не під власними прізвищами, а під псевдонімами. Псевдо Василя Лісового – “Слуга”. (Потрапив він у поле зору органів ще в 1968 році і був зафіксований у наданні “послуг”, пов’язаних із розмноженням та поширенням самвидаву). Псевдо Віри Лісової “Тиха”. Ці псевдо часто мають зневажливий чи іронічний смисловий відтінок. Ось витяг з однієї аналітичної довідки КДБ: “Тиха”, будучи дружиною засудженого за антирадянську діяльність Лісового В.С., є близькою зв’язковою і однодумцем об’єктів “Криси”, “Яреми” (О. Чередниченко), “Кобри” (Н.Світлична), “Лисиці” (О.Мешко), “Фарисейки” (М.Коцюбинської), “Фанатички” (С.Кириченко) та інших. Крім того, “Тиха” підтримує зв’язок з московськими “дисидентами” Григоренком, Корсінським та ін. Зафіксовані телефонні розмови “тихої” з “Лисицею”, “Коброю”. …Окрім цього, “Тиха” розмовляла з якимось Юрою (м.Москва – міжнародна розмова з автомата) і детально розповіла про бесіди, що проводились з нею, і про те, що її звільнили з роботи”.

Неодноразово викликали Віру Павлівну на допити. Одного разу співробітник КДБ, грубо розмовляючи з жінкою, довів бідолашну до передінфарктного стану і вона опинилася в лікарні. Вчиняли у її помешканні обшуки, погрожували арештом, якщо не припинить “своєї антигромадської діяльності”. Тільки чи могла вона мовчати, коли “репресивний апарат безжально товк, нищив людей, що посміли мати свою думку й мужність висловлювати її”. Віра Павлівна бере участь у прес-конференціях для зарубіжних журналістів, підтримує зв’язки з політичними в’язнями та їхніми родинами, через спеціальний Фонд допомоги сама допомагає сім’ям політв’язнів.

“Важливою була підтримка моєї дружини в моїх інтелектуальних зацікавленнях. На жаль, не кожен із політв’язнів мав таку підтримку від рідних”. У листі від 22 жовтня 1976 року Василь Лісовий пише: “Передусім дякую тобі, Віронько, за твої турботи і піклування. Дякую наперед”. …Її спілкування з людьми завжди сповнене добросердечності й доброчинності – готовності допомогти іншим. Здійснення громадянського обов’язку вона вбачала у просвітництві. Це вона робила у своїй педагогічній діяльності.

В’ячеслав Чорновіл у листі від 11 квітня 1976 року повідомляє: “Другого березневого листа не чекайте, бо я його адресував на Спокійну. Там писав і Тарасові, окремо трохи Олені. Знаю, що Тарас був на канікулах у Києві й що вони гостювали в родині Лісового, бо мав з Києва карточку”. У Львові на вулиці Спокійній мешкала Олена Антонів (перша дружина Чорновола) з сином Тарасом і кілька разів Віра Павлівна з дітьми їздила до західної столиці. Оглядали місто, були на могилі Володимира Івасюка. “З Оленою Антонів у Віри склалися дуже дружні взаємини. Вона була доброзичливою і легкою у спілкуванні. Віра відчувала велику духовну спорідненість з нею і любила її. Олена приїздила з Тарасом, вони разом бували також у Кагарлику”.

У листах політв’язням передавали колективні вітання – від родин ув’язнених та від друзів. Влаштовували “передшкільне свято”, прощалися майбутні першокласники з ляльками, машинками, читали вітання від батьків. Родини політв’язнів і ті, хто з ними спілкувався, збиралися на дні народження дітей і дорослих.

“Спілкування родин ув’язнених у “Великій зоні” було “вікном” у нашому заколюченому та загратованому світі, – згадував Василь Лісовий. – Це було для нас важливою моральною підтримкою, а вони таким чином отримували інформацію про наше життя”.

Збігає термін ув’язнення Василя Лісового і посилає він телеграму дружині, що прибув на місце заслання, вказує адресу. Приїхала Віра Павлівна з дітьми (Оксену незабаром мало виповнитись сім років). За багато років ув’язнення мав, нарешті, можливість батько познайомитись з сином. Однак на новому місці Василю Лісовому було створено такі умови, що він вимушено став безробітним. Знову було арештовано і звинувачено в “тунеядстві”.

Дізнавшись про арешт чоловіка, Віра Павлівна повідомляє про це друзям. В одному з листів до Є. Пронюка вона писала: “Сушу голову над теперішнім арештом. Думаю, що не інакше як за Афганістан з ним розправилися” (мається на увазі лист, який Лісовий направляв на адресу Генсека ЦК КПРС з вимогами припинити “окупацію Афганістану”).

З довідки КДБ: “Слід зазначити, що за кордоном до Лісового проявляється підвищений інтерес… З ним підтримують регулярне листування, надсилають замовлювану ним літературу, посилки, бандеролі, надають матеріальну допомогу…

Надходить дуже багато листів і листівок від інкореспондентів з висловлюванням співчуття і підтримки… Тільки в травні прийшло понад 40 поздоровлень з днем народження. За період перебування у засланні на адресу керівництва МВС, ОВД, прокуратури надійшло майже 20 запитів із-за кордону про умови перебування Лісового в Бурятській

АРСР, а протягом двох тижнів з дня арешту на адресу прокуратури надійшло 14 листів і телеграм з Бельгії, ФРН, Франції, Англії з висловленням протестів з приводу його арешту… Запрошують Лісового на конференцію філософів до Монреаля, на з’їзд філософів до Франції, до Страсбурга… У запрошеннях Лісового всіляко звеличують, називаючи професором, відомим філософом…”.

Після відбуття нового покарання Василя Лісового було етаповано на заслання в поселення Ілька. “Великою полегкістю і відрадою в часи відбуття заслання було те, що моя сім’я переїхала з Києва до мене”, – напише згодом у “Спогадах” Василь Семенович. Оксен пішов у третій клас Ільківської школи, а Мирослава – у дев’ятий. З довідки КДБ Бурятії: “Стосунки в сім’ї нормальні, дружина постійно турбується про нього і дітей…”

Термін заслання закінчився 8 травня 1983 року, але Мирослава закінчувала школу і сім’я Лісових затрималась до середини червня.

Продовження у наступному числі

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.