Київ – місто нескорених

Юлія Скарлат
для Нового Шляху – Українських Вістей
київ

21 століття. Ти береш в руки сенсорний телефон та розблоковуєш його за допомогою сканера обличчя. Довкола створюють смартбудинки, роботи виконують надзвичайно складні операції, місія Artemis 1 летить на Місяць.

А в Україні реальність суттєво відрізняється. Життя на межі очікування чергових масованих обстрілів, в умовах постійних блекаутів, відсутності зв'язку, води, тепла. Як це — бути українцем та виживати в таких умовах? Чому люди в самому серці Європи змушені топити буржуйки, варити їсти на відкритому вогнищі та обмінюватись порадами про те, як залишатися продуктивним, навіть якщо світло вмикають лише на декілька годин на день? Чому діти повторюють слова Президента про те, що на них чекає «найважча зима з часів Другої світової війни»?

Передісторія

23-го листопада — у день, коли Європейський Парламент проголосив Росію державою-спонсором тероризму, росіяни вкотре довели правильність цього звання, провівши масовий запуск ракет по критичній інфраструктурі України та житловим будинкам. Всього Росія випустила по території України 70 ракет, з яких українська ППО збила 51. Ще один акт тероризму, який засвідчує: Росія хоче не лише вбити українців, а змусити їх мерзнути, голодувати та залишити без зв`язку із світом.

Мер Києва Віталій Кличко заявив, що внаслідок обстрілу 80% населення столиці залишилися без світла та води. Державні органи докладали максимум зусиль, щоб відновити постачання якнайшвидше. Однак фактично ракетний обстріл спричинив тимчасове знеструмлення ядерних реакторів по всій Україні, а також більшості теплових і гідроелектростанцій. До того ж постраждали лінії електропередач, як повідомили в Міненерго України.

В Офісі Президента оголосили розгортання «пунктів незламності», куди можна прийти у разі тривалого відключення електроенергії. Понад 4 тисячі пунктів по всій країні вже підготовлено, з часом їх ставатиме все більше. У таких «пунктах незламності» є тепло, вода, електроенергія, запаси їжі, інтернет, аптечки та місця для відпочинку.

Реалії, які більше не лякають

Сьогоднішні обставини не мають нічого спільного із страхом. Вони вимагають від нас сміливості, навички опірності, а ще творчості. Хтось встановлює у будинку генератор, дехто користується газовими плитками, буржуйками, акумуляторами, сонячними батареями. Є й ті, хто «подорожують» містом у пошуках світла.

Мої знайомі діляться, що так навіть цікавіше, адже коли вимикають світло у твоєму районі, можна поїхати в сусідній, пошукати заклад із генератором або навіть потрапити до когось у гості — але це якщо сильно пощастить. «На жаль, до обстрілів звикли всі. Як би дивно та водночас жахливо це не звучало. У таких випадках ми швидко переміщуємось у більш-менш безпечні місця (коридори, сховища, метро і т. д.) і, звичайно ж, продовжуємо працювати, вчитися. Ми продовжуємо жити», каже знайома.

Нескорені

Триває 10-й місяць війни. Звичайні українці стали супергероями, просто виконуючи свою роботу в умовах постійних атак. Рятувальники, лікарі «швидкої допомоги», дорожники, енергетики та ремонтники водоканалів. Це тилові охоронці, які ремонтують дороги, відновлюють електро- та водопостачання після ракетних ударів, виїжджають до пацієнтів навіть під час повітряних тривог й обстрілів.

В’ячеслав Мацюк — керівник шляхово-ремонтної дільниці, який відновлював бульвар Шевченка після влучання російської ракети 10-го жовтня, — розповідає: «Війна, певно, змусила людей подивитися на проблеми не з позиції пересічного киянина, а поставити себе на наше місце». Завдяки злагодженій роботі працівників вже наступного дня рух бульваром Шевченка повністю відновили.

А от Діана Микульшина — лікар екстреної медичної служби у Києві, — ділиться, як після вибухів 10-го жовтня у столиці працівники швидкої допомоги одразу виїхали на місце атаки, щоб вчасно надати допомогу постраждалим. «По приїзду картина нагадувала фільм жахів, але стан шоку проходить під час роботи. Так завжди. Після такого більше починаєш цінувати життя й себе як працівника. Тому що ти дізнаєшся, що таке насправді критичний, екстрений виклик, а що — просто поїхати проконсультувати когось, як пити ліки». «У перші місяці війни, — зізнається лікар, — люди були дуже розгублені і викликали швидку зі скаргами на тиск та високу температуру в той час, як ракети могли прилетіти у будь-яку точку Києва і завдати серйозну шкоду місцевим жителям. Зараз же всі стали більш організованими і рідше турбують працівників екстреної допомоги з ненагальних питань. Це важливо, і ми всі це зараз усвідомлюємо».

У такий вкрай складний та переломний час у нас немає опції «здатися». Ні на лінії вогню, ні в тилу. Окрім війни, що відбувається в нашій країні, кожен має свою внутрішню. Не менш важку та складну. Але все ж неодмінно настане день перемоги — світла над темрявою, порядку над хаосом, любові над ненавистю. На цей день чекає кожен українець, кожен нескорений громадянин своєї нескореної держави.

Share on Social Media