Олександр Бєляков, Торонто
Пригадайте, будь ласка, коли ви вперше почули запитання про канадський досвід. Під час пошуку роботи чи відвідин організацій, які опікуються новоприбулими? Яка була ваша реакція? Скажу чесно, я був дуже здивований. Мені пощастило жити та працювати у різних європейських країнах, але ніколи ніхто не запитував мене про німецький чи, скажімо, голландський досвід. Канада в цьому плані є унікальною країною.
Унікальність полягає не тільки в тому, що багато років на тему канадського досвіду майже не говорили, а й у тому, що нині ця проблема нібито несподівано постала перед суспільством. Проте час відвертої розмови настав. Низка громадських організацій створила проект “Beyond Canadian Experience”, намагаючись зрозуміти, чи є життя поза межами цього так званого “досвіду”. Вони навіть поставили такі питання: “Чи є “канадський досвід” реальною проблемою, або це просто евфемізм для основної практики дискримінації та відмежування? Іншими словами, хто є проблемою – іммігрант або сама система?” І хоча суспільство остаточно ще не визначилося, як відповідати на такі непрості питання в кожному конкретному випадку, відбувся певний прогрес.
Людина, яка офіційно іммігрувала до Канади, має право працювати одразу після прибуття. Але тривалий час ситуація з працевлаштуванням новоприбулих нагадувала старий анекдот:
– Скажіть, будь ласка, чи маю я право…
– Маєте, маєте!
– Та ви поясніть, чи можу я…
– А… Ні, не можете!
За офіційними даними 2014 року, лише 9% іммігрантів були безробітними в регіоні Великого Торонто. Лише 14% з них іммігрували нещодавно, а ось 7% живуть тут принаймні 10 років. Всі інші тоді працюють?
Проте, ще Марк Твен зауважував, що є три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика. Наведені вище дані напевно не враховують іммігрантів, котрі не отримують виплати з безробіття. А отримати такі виплати вони й не зможуть, бо не працювали достатньо часу в Канаді. Аби бути зареєстрованим безробітним, треба перед цим попрацювати не менш, аніж 700 годин, якщо рівень безробіття складає шість або менш відсотків, та далі за формулою. Також впливатиме, чи чоловік або дружина працює в родині, та який рівень сімейного доходу. Рівень безробіття серед молодих іммігрантів (у віці 15-24 років) у Торонто взагалі складає 27% за останній рік.
Комісія з прав людини Онтаріо стурбована тим, що певна частка іммігрантів із вищою освітою вимушена працювати на посадах із низьким рівнем вимог до освіти (зокрема, люди йдуть працювати водіями вантажівок, касирами, таксистами тощо). У доповіді згадано, що навіть після життя у Канаді протягом п'ятнадцяти років, іммігранти з вищою освітою скоріше за корінних канадців працюватимуть на менш оплачуваних посадах.
Як відомо, найбільш критична ситуація склалася у іммігрантів із медичними дипломами. Цього року відбулася прем’єра художнього фільму “Dr. Cabbie” про доктора з Індії, працювати за фахом якому не дає місцева бюрократія. Зважаючи на брак медичного персоналу, він починає лікувати пацієнтів безпосередньо у таксі. Хоча цей фільм за жанром є комедією, у цій стрічці – правда життя. Міністерство громадянства та імміграції Канади два роки тому навіть оприлюднило доповідь “Хто таксує у Канаді?”. У Торонто та Ванкувері 80% водіїв – іммігранти. Понад 200 з них мають науковий ступінь доктора наук або є лікарями. З одного боку, імміграційні програми Канади усіляко заохочують приїзд найосвіченіших фахівців, а з іншого – прибулі фахівці опиняються без роботи чи за кермом того ж таки таксі, на яке навряд чи звертали увагу до переїзду. Чому ж так відбувається?
Маємо справу на зразок замкненого кола. Для першого працевлаштування потрібно мати канадський досвід, але для отримання такого досвіду треба якось працевлаштуватися. Комісія з прав людини Онтаріо попри усю політкоректність таки визнала минулого року, що “канадський досвід” є насправді бар’єром для успішної адаптації новоприбулих до Канади. Більш того, розроблено законодавчі документи, які стверджують, що наполеглива вимога “канадського досвіду” від пошукача роботи є дискримінаційною. Така умова може використовуватися лише у рідкісних детально обґрунтованих випадках. У заяві Комісії навіть підкреслено, що роботодавці або професійні спілки можуть запитати про досвід попередньої роботи, але де саме заявник на оголошену посаду отримав такий досвід, не має значення.
Які наслідки таке рішення має для вашого процесу працевлаштування у Канаді? Відтепер, роботодавці не мають права вимагати від пошукачів довести досвід роботи у Канаді, аби отримати право на конкретну посаду. Ще не менш унікальний і суб'єктивний критерій з минулого – чи зможе людина “вписатися” у колектив. Згідно пояснень Комісії, на успіх на робочому місці це не впливатиме, отже, така вимога також не має бути критерієм відбору.
Роботодавець порушує законодавство, якщо потребує попереднього канадського досвіду в оголошенні про вакансію. Увага: не можна вимагати від заявників на посаду назвати країну народження або місто попередньої праці. Під час співбесіди не радять ставити питання, які можуть прямо або побічно розкрити, де ж саме був отриманий ваш досвід роботи. Отже, у вас є можливість уникати прямої відповіді. А як тоді бути з резюме, запитаєте ви? Порада така – не вказувати географічні деталі та назву організації, якщо вона викриває місце розташування. Достатньо описати тип бізнесу та перерахувати ваші досягнення. Чим більше буде цифр, що ілюструють досягнення, тим краще.
Суттєвим кроком на шляху припинення дискримінації є також заборона роботодавцеві вимагати від вас рекомендаційні листи виключно з Канади. Також рекомендовано не применшувати вагу досвіду, отриманого за кордоном, у порівнянні з місцевим ринком праці. Хочеться сподіватися, що роботодавці мали понад рік, аби ознайомитися з вимогами Комісії. Варто вірити у себе та свої професійні якості та шукати саме ту професійну діяльність, яка повністю задовольнить ваші очікування.
Share on Social Media
