Доля одного з килимів роботи мистця Сергія Колоса (До 50-ої річниці смерті С. Колоса)

Павло Лопата для Нового Шляху – Українських Вістей.

Надія Суровцова (1896-1985) – громадська діячка, перекладач, за фахом історик, народжена в Києві, на початку 1930-их роках була заарештована. Після 25 років тюрми і заслання, вона була звільнена і повернулася до міста Умань Черкаської області. Отримавши перше число журналу “Народна творчість та етнографія“ 1969 року, Н. Суровцова побачила в ньому репродукцію килима, поміщеного на 39-й сторінці, під яким було надруковано: “Сергій Колос. Пес і пташка. Килим“. Статтю Ігоря Диченка, присвячену авторові цього килима, під назвою “Півстоліття праці – народному мистецтву“, було надруковано на сторінках цього самого журналу, її дуже уважно прочитала власниця того ж килима. Досі вона не знала, хто виконав цей килим, на котрому, в лівому верхньому кутку ледь-ледь видніли літери С. К., тож з великою приємністю вирішила написати листа до С. Колоса про його походження. Охоче в ньому розповіла про своє життя і працю в Народному комісаріаті закордонних справ у Харкові 1925-1927-му роках, під час яких її близькі приятелі подарували цього килима, сказавши, що він був на виставці в Парижі. Насправді, там він не виставлявся, а десь в іншій західноевропейській державі. Його було експоновано на Першій Всеукраїнській виставці Асоціяції революційного мистецтва України (АРМУ) 1927 року, до якого входили “бойчукісти“ і складали в ньому на той час основне ядро.

Свій килим високо цінувала Н. Суровцова, оберігала його, тішилася і гордилася ним, вважаючи справжнім майстром його автора. Цим килимом захоплювалися – художник Іван Падалка, близький друг Надії, автор її портрету – картини майже на цілий зріст, а також Антон Будзан – мистецтвознавець та автор кількох монографій на теми народного різьбарства. Килим залишився в руках батьків Надії після її арешту і заслання, згодом вона отримала його, перебуваючи в Архангельську, пізніше на Колимі в селищі Нижній Сейчман Магаданської області. Після заслання й реабілітації, вона 1954 р. привезла цей шедевр до Умані.

Листом Надії Суровцової, написаним 22 листопада 1969 р., зрадів Сергій Колос. Перед своєю смертю він ще вспів відіслати коротеньку свою листовну відповідь на адресу: “Надія Суровцова. Умань, вул. Коммолоді Но. 6“. В ньому він зізнався, що килим “Птах і собачка“ він виконав власноручно з вовни у Києві 1923 року. Будучи художнім керівником в Дігтярах, в селі Чернігівської області, в одному з центрів українського народного ткацтва, килимарства та вишивання, відомого з 2-ої половини 19 століття та навчально-ткацькою школою при ньому, зробив проєкт до цього килима, збільшивши його в чотири рази (120 х 190 см). Витканий твір був на виставці в бельгійському місті Ґент, звідки його повернено. “Мені приємно,- писав С. Колос,-що цей килим у Вас…“.

Маючи його в себе, старенького, вже досить “пожившого“ і “помандрувавшого“ різними шляхами і місцевостями, Суровцова, працюючи в Уманському краєзнавчому музеї, вважаючи, що його місце в ньому, віддала килим туди. Про своє рішення вона сповістила вже тільки дочку Сергія Колоса Ганну Колос наприкінці 1970 року, бо її батька не стало серед живих 19 грудня 1969 року.

Share on Social Media