Генадій Побережний для НШ-УВ.
Берлінський воєнний історик Олександер Гогун проводить дослідження у Вільному університеті столиці Німеччини і за сумісництвом є асоційованим співробітником Інституту юдейських ґендерних студій Гадаса-Брандайс у Волтемі, Масачусетс. Він є не тільки науковцем, а й невтомним популяризатором української історії, що публікує статті та рецензії по різних країнах, постійно виступає в мас-медіях. Книга Гогуна «Сталінські командос. Українські партизанські формування» вже вийшла шістьма мовами. А його ж монографія «Між Гітлером і Сталіним. Українські повстанці» є настільки популярною в російського читача, що викликала непідробну ненависть Кремля. У березні 2014 року додатковий наклад другого російського видання цієї книги було вилучено з продажу без пояснення причин. Тому з тих пір він не може нічого опублікувати в Московщині взагалі. Книгодрукарі не хочуть ризикувати, співпрацюючи з опальним автором. Але україніст не склав руки – зараз його книга перекладається чеською та румунською мовами, а загалом раз на рік у Києві він перевидає свої монографії та збірники документів. Напередодні сторіччя російської комуністичної революції, що призвела до страшних злиднів в Україні, пропонується інтерв’ю з паном Олександром про сприйняття цього явища в Західному світі.
– Наскільки об’єктивно висвітлюється більшовизм Західним науковим співтовариством і, ширше, громадськістю?
– По різному. У цілому ставлення неґативне, але зустрічається і певна поблажливість у поєднанні із його деякої романтизацією. Спостерігається таке явище, як перенесення мотивів і механізмів поведінки суспільства ринкової економіки і демократії на радянське минуле, де все було догори дриґом. Іншими словами, Лєнінові та Сталінові приписують мотивацію, схожу з намірами лідерів вільного світу. Мовляв, комуністи хотіли того ж, що й демократи – модернізувати свої країни – тільки методи були инші, неправильні, тому й «маємо, що маємо». Усвідомлення того, що й цілі були жахливі, й що методи їм цілком відповідні – це ще властиво не всім фахівцям з історії комунізму.
Напевно, добре те, що Сталіна тепер часто порівнюють із Гітлером, але й тут низка західних експертів потрапляє до тої ж самої пастки компаративістики, не відаючи чи забуваючи про те, що у Сталіна амбіції були куди більш масштабніші – не банальне світове панування, а Світова Революція, де поневолення всього людства було не далекою абстрактною програмою, а порядком денним. Якщо звірства сталінщини завдяки «Чорній книзі комунізму» Куртуа, Верта та инших, і «Кривавим землям» Снайдера вже отримали загальний осуд, то саме зовнішня політика Кремля не піддалася ще належній переоцінці.
І це незважаючи на те, що з провідної двадцятки світових держав зараз саме путінська Росія є найбільш мілітаризованою, яка зовнішньо поводиться найбільш аґресивно. Здавалося б, простежуй цю ж тенденцію теперішньої авторитарної влади до минулого тоталітарної деспотії – і отримаєш переконливий висновок. Але ж ні: «Сталін того боявся, цього остерігався, сього побоювався, імперію відновлював» або «потреби оборони СССР перевершують злочин Голодомору» тощо.
– Невже і на Заході зустрічаються ті, хто каже, що «без Голодомору СССР не переміг би у Другий світовій війні»?
– Такі радикальні погляди є швидше винятком, але тлумачення на кшталт того, що сталінський Голодомор, у певному сенсі, був нібито елементом «модернізації», є частим. Іноді трапляється й байдужість до цього злочину, або його сприйняття як помилки.
Взяти, наприклад, біографію Сталіна, що пару років тому опублікував вінничанин Олег Хлевнюк, який тепер мешкає і працює в Москві. Так у цій монографії Голодомор взагалі зображується якимось прикрим непорозумінням. На Заході ця книга отримала низку позитивних рецензій, але на цю її ваду майже ніхто не звернув уваги. На жаль, як в Північній Америці, так і в Західній Европі думка про те, що Голодомор був навмисним злочином Сталіна, ще не стала непорушною аксіомою, заперечення якої викликало б різке обурення.
– Чи користуються подібним поблажливим сприйняттям інтернетні чи инші «тролі»?
– Пропагандистська машина Кремля знову запущена на повну котушку з 1999 року, і кордони Росії для її беручких емісарів – не є межею. Що ж стосується історії України ХХ століття, то не менш інтенсивно спотворюється, а то і оббріхується инша важлива тема – історія Української повстанської армії.
Ось дивиться, тема УПА – така багатобічна: тут і військовий конфлікт, і партизанська боротьба, і співучасть таких відомих міжнародних гравців, як сталінський СРСР і нацистський Третій Райх, – але жодної книги дійсно міжнародного успіху з цього питання, на жаль, немає. Святе місце порожнім не буває, і тому цю лакуну порівняно нескладно заповнити тим, хто хоче вивернути українське і, ширше, східноевропейське минуле навиворіт. Адже боротьба зі сталінською деспотією – один з найдраматичніших епізодів української історії.
– Як зробити так, щоб українські трагедії стали відомі і зрозумілі широким верствам західної громадськості?
– Різними шляхами. Ось, скажімо, щойно Ен Еплбом написала книгу про Голодомор – подивимося, скількома мовами її буде опубліковано, яким буде наклад та відгуки (англійською вона виходить у жовтні цьогоріч). У «Кривавих землях» Тімоті Снайдера теж широко представлена ця трагедія, і люди по всьому світу завдяки цьому дізналися про суцільне людовбивство в Україні. Тобто включати важливі, а то і ключові, фрагменти українського минулого у більш широкий контекст – це дуже успішний прийом, який сприяє подальшій просвіті світової громадськості.
– Чи Ви самі беретесь до праці з цього напрямку?
– Так, і я вже почав збирати для цього матеріял. Я хотів би презентувати читачеві військову історію сталінізму, або ж військову біографію Сталіна – що те ж саме. І одна з головних цілей цієї праці – поширити далі правду про Голодомор і УПА, щоб про це дізналися і це визнали широкі кола міжнародного експертного співтовариства, журналісти і просто допитливий люд. Ці два сюжети за змістом є наріжними щодо теми військової історії сталінщини. Створення кремлівським деспотом лояльного тилу через придушення і, головне, запобігання та випередження опору – це рівною мірою стосується і орґанізації Голодомору, і боротьби проти УПА. Якщо в майбутній книзі широко представити ці сюжети, то про українські трагедії ХХ століття зможе дізнатися цілий світ.
– Ви анітрохи не сумніваєтеся, що подібна книга матиме успіх у масового читача?
– Якщо подивитися на те, що стоїть на полицях книгарень Берліну або Парижу – суцільна військова історія та дослідження з історії спецслужб. Візьмемо опис тільки одної німецько-совєцької битви – «Падіння Берліну» Ентоні Бівора – по всьому світу за п’ятнадцять років продано шість мільйонів примірників, а працю видано трьома десятками мов. І якщо описати не єдину, а усі битви Сталіна, то можна очікувати ще більший, або, у найгіршому випадку, порівняний успіх. До того ж у книзі Бівора майже не висвітлюється діяльність спецслужб – один з ключових напрямків моїх досліджень. А таємні спецоперації, підступи провокаторів – все це як маґніт привертає увагу додаткового кола читачів – любителів досліджень закулісних ігор, хоча прихильники суто військової історії й складають відносну більшість серед читачів будь-якої країни.
– Коли ми зможемо побачити Вашу книгу в книгарнях Торонта чи Києва?
– Це залежить від того, чи зможу я знайти ґрант на архівний пошук, на дослідження, на написання цієї книги. У 2011 році я мав стипендію в Гарвардському Українському науковому інституті, а в 2012-му – в Канадському інституті українських досліджень, ще кілька разів мені надавали невеликі ґранти приватні особи з північноамериканської української діаспори. Але, на жаль, мої пропозиції щодо цієї теми за останні два роки залишилися безуспішними. Поки що в мене склалося враження, що діаспора втрачає активний інтерес до таких тем, як Голодомор і УПА.
Share on Social Media
