Микола Сварник для НШ-УВ.
Цьогорічний Канадсько-український бізнес-форум пройшов в особливих умовах, і навіть його назва Rebuild Ukraine говорить про особливе спрямування. Я б сказав, що конференція, яка відбулась 23 листопада в готелі «Кінґ Едвард» у самому діловому центрі Торонто, поєднувала обидва підходи – і традиційний, і інноваційний. Традиційною була концентрація на трьох пріоритетах – фінансово-економічному, інфраструктурному та сільськогосподарському. А все решта вимагало і нових підходів, і нового думання.
Вже традиційно, вступні ремарки до конференції промовила Христя Фріланд, посада якої і вплив в уряді давали їй якнайширші до цього підстави. У своїй традиційній манері вона трішки аналізувала ситуацію, а трішки зачепила, похвалила і підбадьорила присутніх, звернувши особливу увагу на «дівочу трійцю» у складі посла України в Канаді Юлії Ковалів, посла Канади в Україні Лариси Ґаладзи та заступниці міністра економіки України Тетяни Бережної.
Пані Фріланд наголосила на 5-річному Ukraine Sovereignty Bond вартістю $500 млн. Багато це чи мало? Життя покаже. Але це кошти, життєво необхідні українському народові для самого виживання в умовах знищення енергетичної інфраструктури, логістики, перешкод для експорту продуктів, зокрема продажу зерна.
Пані Віцепрем’єр відкрила секрет, що вона спілкується зі своїм українським колегою Прем’єр-міністром Шмигалем мало не щодня. І, передаючи йому слово, Христя Фріланд висловила своє захоплення твердістю українських людей.
Денис Шмигаль привітав усіх з екрана, як і, до речі, деякі інші спікери. Слід відзначити, що технічно ці онлайн-включення були досить грамотно зроблені, всіх було чути, навіть доповідачів, що робили свої виступи з воєнної України.
Цікаво, що українські дизайнери, які розробляли всі візуальні атрибути конференції, вибрали своїм символом камінь, що символізує твердість, незламність кожного, і одночасно, можливість кожного бути камінчиком, цеглинкою, і своїм особистим внеском зміцнити державу – чи то економічно, чи гуманітарно, чи культурно, чи фінансово. На кожному бейджику було зображення цього каменя, а ще – QR-код програми конференції. Жодних друкованих доповідей, жодних паперових резолюцій – все в телефоні.
Всі були настроєні почути щось справді інноваційне – і воно прозвучало. Зокрема, крім оголошення про бонди, було багато заяв про готовність уряду і бізнесів відкрити для приватного бізнесу ті галузі, які раніше традиційно вважались монополізованими – як наприклад залізничну інфраструктуру, яку можна було б уніфікувати цим разом з Європою, а не з Росією, енергетику, в якій панували кланові власники, і яка зараз перебуває під постійним ударом підлого ворога. Багато говорилось про стартапи в ІТ-сфері, які приблизно наполовину вирішили все ж не покидати Україну, а ще значна частина, хоча й фізично знайшла собі якісь безпечніші місця, все ж віддалено працюють з Україною і українськими працівниками.
Цікавою, особисто для мене, була доповідь Гульсани Мамедієвої про застосунок «Дія», який суттєво полегшує документообіг, реєстрацію, обмін інформацією. Видно бачення «нової бюрократії», до якої прагне нове покоління людей зі смартфонами замість паспортних столів і ЖЕКів.
Цікаво було почути кілька історій успіху, чи, так би мовити, історій виживання в умовах війни. Жан Клотьє з Fairfax Financial Holdings Ltd., зокрема, наголосив, що вони старались передовсім врятувати від загроз війни своїх людей, а вже потім думали про економічні показники. І незважаючи ні на що, зберегли свої страхові позиції і навіть розширили їх на такі, здавалось би, непевні сфери як страхування від наслідків війни. І хоча свій виступ Жан Клотьє на хвильку перервав від зворушення хоробрістю своїх українських колег, відчувалось, що за його розповіддю стоїть не лише бажання вистояти, але й тверезий розрахунок. Цікавою була доповідь про сільськогосподарську фірму Роланда Тіссена, який на близько 2000 га запровадив вирощування екологічно чистих продуктів і зумів втримати свою роботу і своїх працівників.
Звучали також досить неймовірні, зважаючи на війну, інвестиційні успіхи, якими поділилась відома фінансистка Олена Кошарна. Інвестиційний фонд Horizon Capital на початку повномасштабного вторгнення призупинив більшість своїх пер-спективних проєктів, але вже невдовзі майже наздогнав плановані раніше показники. А сестра Олени Катерина також зуміла диверсифікувати свій «Зірковий» проєкт і втриматись на плаву. Багато хто з доповідачів повторювали рефреном заклик допомагати Україні зараз, і не лише гуманітарно чи військово, але й бізнесово, бо коли (не якщо!) Україна переможе, то до неї стане ціла черга інвесторів і бізнесменів. Тому є логіка заходити тепер, коли можливостей більше. І хоча ризики незмірно високі, зате й перспективи також. Тим більше, що світ просто не може собі дозволити допустити програш України.
Ще перед конференцією я багато чув про Романа Шимонова (Roshel Inc.) і його броньовані автомобілі. За його власними словами, він зараз випускає 4 бронетранспортери на день. Машина дуже потужна, витримує вибухи, має спеціальні колеса, броньовані люки, і при вазі 6-7 тонн досить жвава в керуванні. Роман сказав, що походить з Ізраїлю і добре розуміє, що Україна не має іншої землі і тому має зубами відстоювати свою батьківщину, щоб вижити як народ у ворожому оточенні. Він готовий і далі розширювати своє виробництво, і для цього шукає досвідчених українських хлопців-зварювальників.
І ще мене вкотре захопив короткий виступ генерала Ріка Гільєра. Генерал Гільєр сказав кілька дуже доречних тез. Він кинув кілька солоних жартів, чим заволодів увагою аудиторії, яка вже втомилась і не хотіла зосереджуватись. Всі замовкли і стали слухати старого військовика. Він сказав, що зараз Україна збирає зброю, що називається, з миру по нитці. І це зрозуміло, дарованому коневі в зуби не заглядають. Але якраз час задуматись, яку саме зброю українській армії майбутнього слід вибрати за базову. Який танк, яку артилерійську систему, який літак, яку систему дронів. Бо воювати всім, збирати боєприпаси для всього, вміти ремонтувати все, ну і навчити користуватись усім неможливо і шкідливо для армії. І цей вибір вже зараз має робитись раціонально, економічно, згідно з ефективністю застосування і так, щоб жодна країна, будь то Росія чи хтось інший, просто не посміла напасти на Україну в майбутньому. Думаю, мало хто заслужив такі оплески, як їх заслужив за свій короткий спіч генерал Гільєр.
Звичайно, Зенон Потічний і вся команда Канадсько-української торгово-промислової палати (CUCC) також заслужили найвищої похвали за те, що зібрали цю традиційно-незвичну конференцію канадських та українських бізнесменів та урядовців якраз тоді, коли слід уже починати відбудову України, навіть не чекаючи, поки замовкнуть гармати.
Share on Social Media
