Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.
Існує певний символізм у тому, що більшість християн зараз святкує Світле Воскресіння Сина Божого, а Україна – лише на початку Великого посту. Піст завжди вважався шляхом очищення і спокути. А з очищення і визнання помилок починається відродження.
Так виглядає, що з’явилася надія на розв’язання політичної кризи. Робиться це в особливий український спосіб: всередині влади йдуть якісь перемовини, хтось за щось торгується, а до народу через телебачення долітає лише білий шум, що його створюють політики різного калібру на телевізійних ток-шоу. При цьому усі декларують, що треба зробити краще негайно, але ніхто не може виразно сказати – як? Сама по собі ситуація дещо парадоксальна: чинного прем’єра звільнити не змогли, але повним ходом обирають нового.
Наталія Яресько задекларувала готовність очолити технократичний Кабмін, проте навіть поверховий аналіз показує, що вона і сформований нею гіпотетичний уряд не зможуть зібрати необхідної підтримки і для затвердження, і тим паче для проведення через Раду непопулярних рішень. Ще одна особливість полягає у тому, що кардинальні зміни можуть бути здійснені в умовах довіри населення. Проте кредит довіри, виданий виборцями на останніх парламентських виборах, влада вже розтринькала.
Інша можливість – це політичний уряд, який ймовірно очолить нинішній Голова Верховної Ради Володимир Гройсман. Поки, на словах, його можуть підтримати Блок Петра Порошенка та фракція нинішнього Прем’єра Народний фронт. Хто до них долучиться і на яких умовах, поки не зрозуміло. Але очевидно наступне. Коаліція в парламенті, яка буде підтримувати цей уряд, буде хиткою і дуже залежати від підкилимних домовленостей. А це в свою чергу значить, що чекати швидкого просування реформ не варто. В кращому разі будуть імітації реформ, в гіршому – змагання за збереження статус-кво.
Найіронічніше, що може трапитися, це збереження чинного уряду на чолі з Арсенієм Яценюком. Чи голосів у залі Верховної Ради забракне, чи в останній момент переговорники зійдуться у розподілі інтересів. Принаймні у останньому зверненні по радіо “10 хвилин з прем’єр-міністром” пан Яценюк заявив, що альтернативи чинному уряду немає. Тоді усім дійовим особам не залишиться нічого, крім як з почуттям глибокої невдоволеності продовжувати робити вигляд, що вони виконують свої обов’язки.
Що це означає? Згадаймо історію з “реформуванням” прокуратури. Президент благословив молоду команду Касько-Сакварелідзе на проведення реформ, підкріпив їх досвідченим Генпрокурором Шокіним. Відбулося голосне затримання на гарячому високопосадовців Генеральної прокуратури, пройшли обшуки, фігурантів справи назвали “діамантовими прокурорами”. Захід дав гроші на розроблення методики атестації, Верховна Рада прийняла закон. Генеральний прокурор видав підзаконний акт, в якому трошки “підправив” закон. В результаті в систему прокуратури не змогла зайти жодна свіжа людина. “Діамантова справа” успішно розвалюється, Касько у відставці, слідчих, що повірили у зміни, тихо витискають з прокуратури. На Сакварелідзе пробують “зліпити” справу. Генпрокуратура забороняє передавати розслідування корупційних справ Національному Антикорупційному Бюро. Генпрокурор Шокін після заяви про відставку і відпустки готується приступити до виконання службових обов’язків.
До цього слід додати ракову пухлину окремих районів Донецької і Луганської областей, умовну “Бурштинову народну республіку” на Поліссі, територію якої центральна влада багато у чому не може контролювати, і наближення соціального вибуху через тотальне зубожіння населення. Картина сумна.
Весь цей комплекс проблем спричиняє до вимивання з України активних і освічених людей, які шукають кращої долі і безпеки деінде.
Разом з тим, маємо задуматись над сприйняттям України закордонним українством. Нещодавно на “Українській правді” було опубліковане інтерв’ю з Президентом Конґресу Українців Канади Павлом Ґродом, де він сказав, що “якби уряд України покликав, то закордонні українці приїхали б робити реформи в Україні”. Одною з точок, на якій наголосив пан Ґрод, була та, що для таких людей треба створити умови для роботи. Логіка зрозуміла для людини, що виросла й вихована в умовах демократії і конкуренції. Якби Україна була стало працюючою корпорацією і ми думали про наймання сучасного менеджменту, то саме так би й треба було діяти.
Але ж в Україні відбувається змагання за владу. А влада – це така субстанція, яку не віддають чи передають, її беруть у тому випадку, коли на це стане сил. І ще більше сил треба для того, щоби її утримувати і здійснювати на користь народу. На початку історії сила була фізична, потім сила уособлювалася грішми, тепер у розвинутих суспільствах сила – це переважно знання. Але маємо давати собі звіт, що українське суспільство доволі архаїчне, вірить у міфи і опирається змінам. Свідченням тому є вибори міського голови, що відбулися повторно у минулу неділю у Кривому розі. Звезені до виборчих дільниць старенькі люди, задурені казками про “бендерівців”, що хочуть загарбати їхнє місто, знову масово проголосували за колишнього регіонала, що висмоктує кров з міської громади вже не один рік, бо він – “свій”. Явка склала близько 55%, а переможець набрав більше 70% голосів.
Боляче повторювати за Патріархом Йосипом Сліпим: “Дивіться, які ми, українці, здібні. Наш народ талановитий – що другий, то геній. Але всі ліниві”. Але так само, слід за св.п. Іваном Павлом ІІ і Папою Франциском маємо казати собі: “Не біймося!” Перетворення й воскресіння починаються з усвідомлення власних вад і надії.
Share on Social Media
