Свою Україну любіть…

Богдана Овчиннікова, Наталка Фляк для Нового Шляху, Торонто.

Ось накінець в Торонто і околиці завітала довгоочікувана весна. За вікном пробуджується природа. Останні кучугури снігу зникли, ніби їх й не було ніколи, і вмить зазеленіла молода травичка, сповіщаючи разом з ранішнім пташиним щебетом про відновлення життя.

Так і ми, українці, кожної весни ніби відновлюємось, оживаємо, звертаючи наші думи, наші серця до безсмертного “Кобзаря”, якого залишив нам у спадок Великий пророк, Великий Українець Тарас Шевченко. Ми знову і знову віддаємо уклін нашому неосяжному генію, шанованому людством, і шукаємо у його рядках поради чи відповіді на наші вічні питання, розради чи надії у нашій вічній боротьбі за “Вкраїну милу”.

Нещодавно спільними зусиллями ОУК Торонто-Захід і Торонто-місто разом із добре відомим українській громаді жіночим хором “Боян” під керівництвом Наталії Фучило в домівці УНО на Еванс з великим успіхом пройшло Шевченківське свято “Свою Україну любіть…”

Волею історії саме з іменем Шевченка пов’язують сьогодні у світі Україну та українців. А його полумяні рядки:

Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В остатню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть!

завжди знаходять відгук у мільйонах українських сердець, волею долі розпорошених по всьому світі.

То яким постає образ України у творчості Кобзаря, чому нас і досі так хвилюють його рядки про її трагічну і героїчну долю, заставляють задуматись над його заповітами і пересторогами? – такими питаннями задались ведучі свята Богдана Овчиннікова та Дарія Дякович.

присутні із хвилюванням вслухались у чарівний світ Шевченкової поезії, яку доносили до них читці різного віку: від наймолодших учнів і курсантів Рідної школи УНО Торонто-Захід – до найстаршого покоління жіночої організації ОУК. Хвилюючі виступи декламаторів вишиванкою переплітались з Шевченковими піснями у чудовому виконанні хору “Боян” чи милозвучного співу бандуристки Марії Судак. А ведучі програми сплітали все це у багатобарвний вінок під назвою “Шевченкова Україна”.
Вона для нашого Кобзаря, насамперед, – “справдешній земний рай” з рожевими світанками і зоряними ночами, в зеленому віночку тополь і білому серпанку квітучих садів. Тонкий, ніжний лірик, він рідному краєві присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого серця.

У творчості поета, який на собі відчув гірку долю сироти, особливе місце займає образ жінки-матері. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – це символ долі всіх українок, які злилися в його поезії у величний, багатостраждальний образ України-матері. Слово “мати” у поета має триєдиний вимір: це і рідна ненька, і рідна земля, Україна, і Божа Мати як символ вищої справедливості:

Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…

Ще одним аспектом образу його України є героїчне і разом з тим трагічне минуле гетьманської держави і козацької республіки – Запорізької Січі. Поет славив козацтво за їхню мужність, силу духу, відданість рідній землі. Але водночас і висловлював свій гнів провідникам народу за розбрат, за поразки, які призвели до руйнування неньки-України.

Доборолась Україна до самого краю – гірше ляха свої діти її розпинають…
Не міг пробачити Шевченко Богданові Хмельницькому Переяславської ради, цупких обіймів “старшого брата”, в які гетьман так необачно кинув українців, неначе запродав у рабство. А образ “розритої могили” став символом пограбованої України, яку і зараз маємо.

На сьогоднішній день ми сприймаємо Шевченкову поезію як дзеркало, в якому відображаються події сучасної України. Тарас закликав наших чорнобрових не кохатися з москалями, ” бо москалі – чужі люди, роблять лихо з вами”. Росію він називав не інакше, як Московщина, і не міг погодитися, щоб дорогим йому словом Русь називали країну- гнобительку його народу. А як актуально й на сьогодні звучать його слова про продажність деяких землячків: “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте…”, відцурались рідної мови, бо по-московськи вже чешуть і низько схиляються перед катами свого народу, які “розпинали нашу Україну”.

Якби-то, – думаю. – якби
Не похилилися раби…
То не стояло б над Невою
Оцих осквернених палат!

Разом з тим наш Пророк через століття, через віки бачив щасливу оновлену Вкраїну, коли “світ правди” настане і “розкуються незабаром заковані люди”, бо “не вмирає душа наша, не вмирає воля”. Але любов до краю вимагає і постійної боротьби за нього, бо, напевно, найголовнішим його закликом до братів-українців є “Вставайте! Кайдани порвіте!” Недаремно на щитах захисників Майдану був зображений саме його портрет: Апостол Правди і Свободи таки відродив Дух нації! А Сергій Нігоян, перший з Небесної сотні, повторював знову і знову з екранів телебачення Кобзареві настанови:

Борiтеся – поборете!
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас слава
I воля святая.

Два роки минуло після подій Майдану, та український народ мусить і далі продовжувати боротьбу як проти зовнішнього ворога – російського окупанта, так і проти внутрішнього, який роз’їдає Україну з середини – корупції і чиновників-можновладців. Тому найважливішим у сьогоденні є заклик Кобзаря до єднання всіх здорових сил української нації, як в краю, так і в діаспорі, в ім’я квітучого майбутнього нашої незалежної держави.

Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене жертовної любові до неньки-України і її часом таких нерозумних дітей. Тож пам’ятаймо заклик Дмитра Донцова: “Вивчаймо його Заповіт! Заповіт того, хто карався, мучився, але не каявся!.. Щоб глибоко запала в наші очищені душі його віра безмежна! його ненависть палаюча! його гаряча любов до матері-України!”

Такими почуттями, роздумами й закликами до братів-українців звернулись організатори і учасники свята-вшанування нашого Кобзаря. А коли на його завершення всі присутні разом з хором “Боян” заспівали “Реве та стогне Дніпр широкий” і безсмертний “Заповіт” Тараса Шевченка, а також український славень, то всі відчули, що ці заключні акорди ще більше додали віри і впевненості у неминучій перемозі українського народу.

Вдячними оплесками і словами щирої подяки численні гості звернулись до організаторів цього чудового свята, відмітивши майстерність побудови сценарію, який створила Богдана Овчиннікова, професійне виконання Шевченкових пісень хором “Боян” під керівництвом Наталії Фучило і супроводу бандуристки Марії Судак, чудову декламацію учнів Рідної школи УНО Торонто-Захід Тимофія Пелеха, Христини Пакіш, Василя Дунця і Євгена Воротилко, а також активних членкинь ОУК Торонто-Захід Валентини Горовенко, Ірини Костирко, Наталії Фляк, Оксани Коломоєць, Наталії Корпан і голови організації Тані Прокопів. Також низький уклін Світлані Романчук за чудові декорації, котрі надали Шевченківському святу особливо урочистого відтінку.

Пам’ятайте Шевченкові заповіти, вчіться у нього святої любові:

Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну
Господа моліте.