Select Page

Canadian-Institute-of-Ukrainian-Studies
BBC-RSSFEEDS Live ukraine news

Озвіріння “по-братськи”

Apr 29, 2015 | Newpathway, Arts & Culture

Василь Глинчак, Львів.

Напевно немає ненависті лютішої, ніж ненависть… по братськи. Каїні і Авель… Ромул і Рем. Святополк і Борис та Гліб. Нема також нічого фальшивішого, ніж демагогічна “великих слів велика сила братерства братнього” (Шевченко). Бо та демагогія – то лише димова завіса, під якою кипить пекельний казан злоби і підлоти.

Погляньте, шановний читачу на отой “благообразний” образок: повага великих літ, мудрість і благочестя. Яке християнське серце, поглянувши на те, мимоволі не зворушиться. А між тим прочитайте, що нам глаголить преподобний Лаврентій Черніговський. А глаголить він далеко не слова християнської любові до ближнього, зокрема до нас з вами, “братніх” українців. Ні, його слова пирскають їддю фанатичної ненависті. Яка Україна? – викрикує преподобний, хрестилась Русь, а не Україна. А Україну придумали поляки, бо дуже вже вони ненавиділи слова “Русь і руський”.

Ну добре, не знав преподобний, що поляки зовсім, не викорінювали Русь і руських. Що титул короля Русі після короля Данила і його наступників вживав король Польщі. Що існувало ціле Руське воєводство. Що з тих часів у Львові, Тернополі, Луцьку, Чернівцях є вулиці Руські. Що є населені пункти Рава Руська, Рясна Руська і т.д. Простимо преподобному цей гріх невігластва. Але ж видавці із видавництва “Кримскій мост” напевне ж те знали? То чому ж тоді вони на першій сторінці свого “творєнія” помістили цю несусвітню єресь?

А втім, усе це “творєніє” – суцільний пасквіль, призначений під виглядом дослідження подати україноненависницьким погромникам чергову порцію брехні і ненависті.

“Украинская химера. Атрєкаясь ат русскава имени”. (“Українська химера. Зрікаючись руського імені”). Кажуть, в путінській компанії це видання слугує за посібник з українського питання. Цілком можливо, бо навіть зовнішні ознаки свідчать, що воно було задумане, як частина ідеологічної підготовки знищення самостійної України. Судіть самі: видавництво – “Кримский мост”, серія – “Великое противостояние”. Ну і рік видання – 2006. Якраз тоді, коли Путін почне підкреслено говорити “на Украине” замість “в Украине”. Очевидно, спрацювала нісенітниця такого собі Рогозіна (віце-прем'єра РФ), який казав, що українцям не миле “на Украине”, бо воно звучить як “на окраине”. І що “на Украине” стосується території, а не країни, якою, як вони вважають, Україна не є.

Експерти з інформаційної політики уже почали нарешті говорити про особливу російську підступність в цій царині. Чого варте, наприклад, проголошення Криму витоком “русского православия”, бо, мовляв, там вперше охрестився князь Володимир. (А чому б не вважати таким “истоком” Стамбул (Константинополь, Царгород), де першою була охрещена княгиня Ольга?)

Згадане видання “Кримського мосту” – яскравий приклад ідеологічно-диверсійної акції під виглядом наукового дослідження. Автори (в особі якогось С. Родіна – явно “патріотичний” псевдонім від “родіна” – батьківщина) не гребують нічим – ні брехнею, ні фальсифікаціями, ні неуцтвом.

Так ленінградського мовознавця Філіна, невигідного їм своєю книгою “Про походження російської, української та білоруських мов” вони просто називають українським. Кріпацьке рабство, яке такою тяжкою травмою позначилось на ментальності російського народу, у них обертається в таку собі ідилію. Ось, мовляв, було таке й таке село, де мужики були настільки багаті, що самі викупились з кріпацтва на волю, ще й сплатили борги, які мав їхній поміщик, ще й звели величний монумент на честь Бородінської битви. І звідки взялись такі скарби? Виявляється, у тім селі жінки заробляли “золотошвейством” (шиттям золотом). Яке чудове золотошвейне кріпацтво!

Елементарна наукова несумлінність, попросту підлість – цим “родіни” теж не гребують. Ось, наприклад, порушується питання про назву Україна, що вперше згадується в літописі під 1187 роком з причини смерті переяславського князя Володимира Глібовича. Цитується уривок з літопису: “На том бо пути разболеся Володимир Глебович болестю тяжкою, ею же скончася. О нем же Украина много постона”. І все.

Насправді ж, оскільки цитата скорочена, тут мали би бути відповідні три крапки після “скончася”. По-друге, навмисне пропущені слова “и плакашася вси переясловци”. Для чого пропущені? А для того, щоб “Украина” тут виступила саме як “окраина” (так хочеться “родіним”). А оскільки в княжих некрологах скорбота за померлим завжди передавалась через її посилення, в тому числі й через розширення території, охопленої скорботою за померлим, то згадавши переяславців – уже ніяк не можна було б твердити про “окраину”. Бо тоді видно, що Украина – це щось більше, ніж князівство переяславців. Тобто це – Русь. В першому значенні: Київ, Чернігів, Переяслав.

Основна ідея тієї, з дозволу сказати книжки, – це нав’язування думки про неповноцінність українського народу. Тут її автори ідуть ще навіть далі від Путіна. Путін лише між іншим, знічев’я час від часу говорить, що “русские и украинцы – один народ”. А колективний Родін уже не має нас за народ: ми для нього така собі “етнічна химера”. Мовляв, українці це та частина “русского” народу, яка під польським гнітом то злякавшись, то продавшись, зреклись “спочатку” віри батьків (пішли в унію), а потім і своєї природної національності (ставши “українцями”). Отож звідси і назва пасквіля: “Отрекаясь от русского имени”. (“Зрікаючись руського імені”).

І ось тут починається найцікавіше: а яким було те первісне справжнє “Руське ім'я”? Розгорнімо “Повість минулих літ” і прочитаймо договори князів Ольги і Ігоря з греками в 912 і 942 році відповідно. “А ще кто убйот ілі хрестьяніна Русин, ілі хрестьянін Русина – да умрет. “А ще украдет что Русин у хрестьяніна ілі паки хрестьянин у Русина… А ще обрящєтся лі Русин лі Гречин”… Під 1051 роком, тобто через століття те ж етнічне означення: “Поставив Ярослав (Мудрий – В.Г.) Ларіана митрополитом Русина, собрав єпіскопи” – бо доти митрополитами були виключно греки!

А тепер простежмо в нашій історії дальшу долю того етноніма – Русин. Можна б покликатись тут і на Івана Вишенського – (“Москва і наша Русь”) і на Шашкевича (“Гей хто русин – за ратище!”), і на закарпатця Духновича (“Я руcином бил и буду, я родився русином”) і на Франка (“Вандрівка Русина з бідою”) і нарешті на галицьку пісеньку – “мала баба два сини – оба були русини”.

Про що це свідчить? А про те, що наш народ доніс від княжої давнини аж до ХХ століття оте первісне руське ім’я – Русин, Русь, руський (Шашкевич: “Руська мати нас родила” і т.д.) Так було в Галичині, на Закарпатті, на Буковині, де ні поляки, ні мадяри, ні румуни, ні, тим більше, австрійці не пхалися до того, як називає себе народ: русини то й русини. Австрійці навіть 1715 року перший свій збудований готель у Львові назвали “Русь”. Отож оця національна самоназва народу стала і його назвою офіційною. Так було і в Великому князівстві Литовському (де руська мова була державною – нею написаний кодекс законів “Литовський статут”), і в Польському королівстві, і в Австрійській імперії.

Натомість в частині України в складі Росії внаслідок того, що московити присвоїли собі прикметник “руській” і внаслідок їхнього настирливого втручання до національних справ русинів (цю назву вживав і Богдан Хмельницький в універсалах), внаслідок нав’язування народу назву якихось “малоросів”, народ прибрав собі нове ім’я – те, яким називались мешканці козацької землі – Україна і українці. Таке в історії бувало: народ внаслідок якихось ситуацій міняє свою самоназву. Яскравий приклад – народ Галлії, що отримав нове ім'я від германського племені франків, котре один час запанувало у Галлії. Звідси вже більш відоме ім'я – французи.

Отож повторюємо, ні предки, ані прадіди сучасних українців жодного руського імені не зрікались. А тепер погляньмо, що було з цим іменем у наших північних “братьєв”. Загляньмо в “сокровіщніцу” (скарбницю) їхньої мови – словник О. Даля. О, та там навіть такої лексеми нема! Нема і в інших словниках!

Отакої! Виявляється московіти, тобто “русскіє”, ніколи себе не називали так, як називав себе народ княжої Руси – Русинами. Навіть в Большой Советской Энциклопедии сказано: “Русини – (від Русь) – назва українців західно-українських земель … під гнітом Австро-Угорщини”. Правильно, але не назва, а самоназва, бо це є головне для національної свідомості і тотожності.

От як воно виходить – як у тому прислів’ї: чия б мукала, а чия б мовчала. Москалі, ніколи не бувши русинами, нам будуть казати, що ми зрікаємось руського імені! Воістину “нахабство – друге щастя”, як вони полюбляють казати. А такого щастя їм не бракує!

А яка була б струнка картина, якби не оті русини. Була б Русь, були б “русские”, її “ісконние дєті”, і якісь там українці і пискнути не мали би права, що то власне вони – Русь. “Ах, эти клятые русины! Что с ними делать?”

Соломонові рішення придумав великий фальсифікатор історії під виглядом науки академік Ліхачов. Перекладаючи “Повість временних літ” сучасною російською, він просто у текстах княжих договорів з греками позаміняв “русинів” на “русских”, яких тоді не знав жоден рядок літопису! Воістину, велике щастя – нахабство!

Share on Social Media

Federal Provincial Child Care
Serving Ukrainian New Comers in Toronto

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.