Медіа-дослідження Марти Дичок у воєнній Україні

Микола Сварник для НШ-УВ.

Професорка Університету Торонто, Університету Вестерн у Лондоні та Києво-Могилянської Академії, Марта Дичок також очолює Наукове товариство Шевченка, яке вона потішила в п’ятницю 27 жовтня своєю доповіддю «Проведення досліджень в Україні під час війни». Послухати її доповідь зібралась уже традиційно численна авдиторія НТШ-Торонто включно з деякими студентами-стажистами з України та іншими зацікавленими.

Після представлення, зробленого Ольгою Хометою, Марта поділилась своїм пілотним, ще незавершеним, проєктом моніторингу медіапростору , журналістських і публічних комунікацій в українському суспільстві після повномасштабного вторгнення. В дослідженні використовуються три головні джерела: існуючі дослідження, глибинні інтерв’ю та дані соціології. Власне другий компонент був безпосереднім завданням дослідниці під час її відвідин України у серпні цього року.

Марта навела переконливі аргументи на користь «живих» інтерв’ю на противагу використанню інтернету/скайпу/зуму, і внаслідок цих аргументів було сплановане її польове дослідження. Судячи з її фотографій у Фейсбуку, які вона заздалегідь вирішила постити по одній денно – задля заспокоєння рідних і колег з цього, безпечного, краю світу – це була скоріше епічна подорож возз’єднання з дорогими місцями і сердечними друзями в Україні, ніж суха наукова калькуляція.

Взагалі подорож мирного часу і мандрівка в воєнні часи може кардинально відрізнятися. Вся логістика доволі ускладнена. Але план є план, і прискіпливий пошук медіа-дослідника чи то в бомбосховищі, чи в схованій від бомбардувань підземній редакції, чи у звичайному ресторанчику «між двома стінами» знаходив цінних респондентів. Такими були державні службовці в галузі інформаційної політики, журналісти і експерти медіа-середовища.

Серед своїх піддослідних, серед інших, Марта Дичок назвала Ірину Сливинську з «Радіо Культура», Олександра Ткаченка, колишнього міністра культури і інформації, Миколу Чернотицького, голову Суспільного мовлення, Дмитра Хоркіна, також із Суспільного мовлення, Ігора Розкладая з Центру демократії та верховенства права, Вадима Карп’яка з ICTV, Севгіль Мусаєву з «Української Правди» та багатьох інших. Одні були давніми друзями, і в певний момент доповідачка затамувала сльозу, ділячись своїми емоційними реакціями на ці зустрічі, інші новими знайомими, які розповіли щось нове і неочікуване в умовах російської агресії.

В своїх розмовах з респондентами Марта Дичок почула багато цікавих речей. Несподіваним стало зростання значення радіо, каналів цифрового контенту, а також деяких елементів внутрішніх політик. Так, соціальні мережі доволі жорстко моніторять і обмежують контент, тож творцям повідомлень треба самим досить  сильно «фільтрувати» їхній зміст. Запровадження «єдиних новин» у рамках державного «телемарафону» часто викликає поляризовані оцінки в суспільстві, адже при цьому значно посилюється вплив держави не лише на редакційну політику, але й на безпосередні прибутки компаній-членів цього державного пулу і повне виключення з нього деяких інших медіа. Воюючи за демократію і правду, проти фейків і отруйної пропаганди, Україна сама не може уникнути певних ризиків і загроз для свободи слова в умовах війни. Також, висока популярність мереж «Телеграм-каналів» є досить незрозумілою, особливо тих, які взагалі анонімні і ніяк не показують джерел своєї інформації.

Отже, крім деяких відповідей, дослідження Марти Дичок виявили й багато питань, які або отримають пояснення пізніше, або шукатимуть своєї інтерпретації у подальшому майбутньому. Знаючи Марту Дичок як невтомну шукачку і авторку уже кількох книжок, можна сподіватись на цікаві і потрібні в умовах сучасної інформаційної війни відкриття. Представлена доповідь показує стежину її пошуків у мандрах, знайомствах, нових і старих обличчях та в цікавому і допитливому дотику до історії, яка розгортається на наших очах.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media