Микола Сварник для НШ-УВ.
Микола Журавель – реалізований митець, чиї картини, скульптурні роботи та інсталяції представлені в багатьох світових колекціях, музеях і картинних галереях. І тут, у Торонто можна було побачити кілька його робіт з багатою фактурою, складним ідейним наповненням та цікавою технікою. Сьогодні вони з дружиною, також митцем Дарією Тищенко-Журавель, прилетіли до Канади, тікаючи від війни, і стали частиною мистецького середовища нашого міста, зокрема української громади. Їх обох можна зустріти на мистецьких і культурних подіях.
В той же час у спілкуванні Микола надзвичайно скромна і не горда людина, не справляє враження пророка чи метра. В принципі, йому й не треба, бо його картини промовляють самі за себе. Митці доволі часто – небагатомовні люди, які мають суто візуальне самовираження. Але розповідь Миколи Журавля про свою роботу, ідеї і філософію мистецтва цілковито змінила це враження і відкрила несподівані грані його особистості.
Народившись за Уралом, початки художньої освіти митець отримав у сімферопольському училищі імені Самокиша, потім на відділенні графіки Академії мистецтв у Києві, після чого потрапив у творче середовище пострадянського часу, безпрецедентне і своєю звільненою свободою, і скупістю замовлень та фінансових ресурсів. Це сприяло розвитку індивідуальності. Захопився традиційною технікою левкасу, а пізніше займався синтезом багатьох інших жанрів – живопису, графіки, скульптури, фотографії, інсталяції і перформенсу.
Митець підкреслює, що його тягнуло доторкнутись і своїми руками випробувати найрізноманітніші жанри і техніки. Отримав перші прояви визнання – спершу за розвиток техніки левкасу. Потім захопився фото- і відеозйомкою у співпраці з дружиною Дарією Тищенко.
Все це дуже просто звучало, але самі роботи і те, як він приходив до вибору тематики і зображувальних засобів, викликає неабияке зачудування. Його концепція єдності людського суспільства, творчості і природи, яка яскраво проявляється у серії робіт на теми бджолярства, де не просто зображені бджілки, а зроблені вигадливі, різного масштабу, фігурні вулики, використані елементи вощини, відео бджолиних сімей і навіть самі живі бджолині сім’ї.
Микола Журавель із правдивою зацікавленістю розказує, чому бджіл треба берегти, розводити і як їхній характер пов’язаний з національним характером українців. Він зачіпає і виводить зі своєї філософії і нинішній світоглядний конфлікт України з Росією, показує філософські корені цього вікового протистояння. Його батько був пасічником, і хлопцем Микола навчився доглядати за бджолами. Він прийняв близько до душі більш гуманну форму розведення бджіл – коли бджіл не знищують і не виганяють, забираючи мед, як колись робили з «дуплянками», а наповнюють вулики рамками і плекають із року в рік.
Страшенно подобається, як митець обіграв образи дитячих іграшок, орків (зрозуміло, кого він має на увазі) і матеріалу в серії робіт «Інвазія». У раніших роботах він показує, як орки «купаються» у м’яких іграшках, а потім робить потужного дитячого медведика (улюблену іграшку свого маленького сина) зі сталі, – як відповідь тим оркам. Інший твір – величний рельєфний портрет «сердитого» Тараса Шевченка з металу з різкими, войовничими рисами. Це ніби образна відповідь тим поколінням російських імперців, починаючи від царів, через призвідців Голодомору і закінчуючи нинішніми «загарбниками Києва за три дні». Сталевий Тарас, який ще коли-коли написав нам програму, як «вражою злою кров’ю окропити волю», що й відбувається зараз на наших очах.
Цікавим виявилось поєднання м’якої, миролюбної, майже буддистської теми вуликів і бджілок та жорстких, зварених з металу, полірованих, монументальних, непереможних інсталяцій. До речі, ще в 2011 він був номінантом на Шевченківську премію, то ж шевченківська тема йому близька. Це лише дві крайні теми, а поміж ними лежить безліч напівабстрактних, напівпейзажних картин з поєднанням усіх можливих технік, із складним символічним змістом, а ще також біблійної тематики, зокрема «Тайної вечері» з її антагоністичними питаннями вірності, зради, страху перед стражданням і неминучої згоди на нього заради майбутнього відродження.
Картини Миколи Журавля хочеться переглядати ще й ще раз, не поспішаючи, придивляючись під різними кутами. Тепер, коли з’явилось більше розуміння авторських концепцій, це стає ще цікавіше. В інтернеті є доволі багато матеріалу про митця – його інтерв’ю, фотографії картин, уривки відео. Нещодавно його інсталяція була на експозиції Канадської Національної Виставки (CNE). Також рекомендую слідкувати за анонсами майбутніх виставок, я чомусь впевнений, що роботи Миколи Журавля мали б десь невдовзі появитися – і не дві-три, як було навесні в КУМФі, а достатньо, щоб отримати уявлення про його багатогранний і надзвичайно продуктивний внесок до сучасної української мистецької спадщини.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
